Авторизация
Ip-адрес
Статистика
Яндекс.Метрика
Реклама
Реклама
К списку категорий

Поняття образу у психології

      Поняття образу є одним із центральних у психології, оскільки саме образи, відображаючи об'єктивну реальність, є змістом психіки суб'єкта. Крім широкого тлумачення цього поняття існують і інші його значення. Так, наприклад, нерідко образ розглядають як певний проміжний або кінцевий результат пізнавальної діяльності, як продукт сприйняття, пам'яті, мислення, уяви.

      На сьогодні можна виділити три основних підходи до розуміння образу: конкретно-перцептивний (образ виступає як певний проміжний або кінцевий результат пізнавальної діяльності, як продукт сприйняття, пам'яті, мислення, уяви); розширено-відзеркалюючий (образ розглядається як багатовимірний психологічний освіта А.Н. Леонтьев), суб'єктивна картина світу чи його фрагментів, що включає самого суб'єкта, інших людей, просторове оточення і тимчасову послідовність подій); соціально-перцептивний (образ розуміється як уявлення про соціальних об'єктах і явищах, які включають уявлення суб'єкта про самого себе).

     Два перших є найбільш вживаними і достатньо вивченими, третій підхід стає одним з найбільш інтенсивно прогресуючих останнім часом. В даний час концепція соціальних уявлень, розроблена С. Московичи в 1961 році і отримала світове визнання у 80-х роках, стає одним з найбільш впливових напрямків у психології соціального пізнання в світовій науці.

    Важливість вивчення проблеми образу і її впливу на практичну діяльність підкреслював Б. Ломов наголошуючи на тому, що до числа найважливіших проблем психологічної науки належить проблема образу. Її розробка має виняткове значення для розвитку як загальної теорії психології, так і теоретичної бази спеціальних психологічних дисциплін. Не менш актуальна вона і для вирішення багатьох практичних завдань, які ставляться перед психологією.

    Про це ж говорить і Е. Климов констатуючи те, що одним з фундаментальних понять психології є «образ» (як відображення суб'єктом деякої реальності, включаючи і самого суб'єкта). Образи самосвідомості людини (поряд з образами навколишнього світу) – необхідна основа доцільної регуляції, саморегуляції його трудової діяльності та взаємодії з оточуючими людьми.

    Як правило, образ розглядають як носія інформації, і у зв'язку з цим досліджується його гносеологічна функція, в першу чергу роль образів у зоровому сприйнятті, образної пам'яті, образному мисленні та уяві.

    У той же час, у психологічній літературі досить часто зустрічається поняття «образ» і кілька інших функціональних значеннях, що дозволяє зробити висновок не тільки про «багатограність, багатокатегоріальність та полімодальності» образів, але і про їх полі функціональності.

     Однією з перших в психології з'явилася категорія образу, яка стала провідною при вивченні пізнання. Вже в античності вчені вивчали як формується у людини образ світу, згодом у центрі уваги психологів виявився образ себе, самосвідомість людини, його зміст і структура. Якщо в перших психологічних теоріях образ себе розглядався переважно як одна з областей свідомості, то в сучасній науці образ-Я став одним з провідних.

     Категорія образу характеризує психологічну реальність з боку пізнання і є однією з підстав формування та становлення індивідуальних і соціально-групових картин світу. Образ включений в систему життєвих відносин між людиною і світом. Об'єкт сприйняття і образ пов'язані між собою опосередковано, через довгий ланцюжок подій, що відбуваються в зовнішньому і внутрішньому світі. Але відносинах образу і реального світу проявляються не тільки у відчуттях, сприйнятті, уявленні, але і у вигляді складних когнітивних структур, де образ – координатор та регулятор життєдіяльності людини. Образ визначає цілепокладання (моделі побудови майбутніх дій, образ світу, життєвого простору, динамічних і стійких характеристик поведінки). Різні характеристики образу є базою конкретних психологічних теорій і моделей.

    Образ – це суб'єктивний феномен, який виникає в результаті предметно-практичної, сенсорно-перцептивної, мислительної діяльності, що становить цілісне інтегральне відображення дійсності, в якому водночас представлені основні перцептивні категорії (простір, рух, колір, форма, фактура тощо), це чуттєва форма психічного явища, яка містить в ідеальному плані просторову організацію та часову динаміку, це суб'єктивна картина світу чи його фрагментів, що включає самого суб'єкта, інших людей, просторове оточення і часову послідовність подій.

    Відтак, етимологічно термін «образ» тяжіє до наочності, наштовхує на думку про зовнішній вигляд предмета чи явища. Розглядаючи образ як насамперед багатоступеневе опосередковане відображення дійсності, варто акцентувати увагу на виявленні сутності самого відображення. Термін «відображення» становить змістовий результат, психічний образ, який відповідає сутності об'єкта і виступає у формі наукового поняття чи художньої інтуїції. Образ має і свою об'єктивність, яка визначається за такими двома основними ознаками:

1) подібність образу та об'єкта за структурою і сутністю;

2) значення – наявність в образі такої цінності, яка відповідає об'єктивним потребам.

     Образи, що відображають у нашій свідомості дійсність, не є статичними, незмінними, мертвими речами; вони становлять динамічні утворення. Варто спробувати зафіксувати певний образ, щоб переконатися в тому, як він кожного разу на наших очах видозмінюється, зрушується, якоюсь мірою трансформується: то одні його сторони виступають на передній план, то інші; ті, що виступають, водночас і відступають, затінюються наступними.

    Образ як термін (і категорія) використовується в філософії і психології, але при цьому в нього вкладається різний зміст. У гносеології під образом розуміється результативна сторона будь-якої форми відображувальної діяльності (в тому числі і афективно-вольової). Образ як категорія психологічної науки фіксує один з аспектів психічної реальності — пізнавальний — на відміну від праксичного та мотиваційного. В психології термін «образ» іноді застосовують ще в іншому значенні, ніж в даному контексті. В психологічних дослідженнях мислення під образом розуміють одиницю оперування мислительним змістом, яка, на відміну від поняття, має наочний характер.

    Дані сучасної психології свідчать, що психічний образ не наділений матеріальними властивостями ні відображеного в ньому предмета, ні апарата, за допомогою якого здійснюється психічне відображення. Образ не відтворює властивості свого носія (матеріального субстрату), як не відтворює, а лише відображує більш чи менш адекватно властивості зовнішнього предмета. Будучи об'єктивованим (віднесеним до відображуваного предмета), психічний образ існує в реальній взаємодії суб'єкта з об'єктом.

    Висловлювання Е. Ільєнкова, що ідеальне «народжується і існує не в голові, а за допомогою голови в реальній предметній діяльності людини» , можна віднести і до психічного образу.

    На противагу нефілософським та психологічним уявленням про образ виник новий напрямок – гештальтпсихології –, що розробляв проблему цілісності образу (образу як організованого цілого, властивості якого не можуть бути виведені з властивостей частин) та охоплював всі рівні когнітивної організації психіки (як сенсорний, так і інтелектуальний). У зв’язку з поняттям цілісності була розроблена гіпотеза інсайта як миттєвого зрозуміння. Вона була протиставлена концепції спроб та помилок, що була розроблена в рамках біхевіоризму. Інсайт – перехід до нової пізнавальної образної структури, і відповідна зміна пристосовницьких реакцій. Первинне – розуміння, вторинне – пристосування. Однак і гештальтизм, і біхевіоризм претендували на загальну теорію психічного життя в цілому; а реальні досягнення групувались навколо більш детального дослідження лише однієї з сторін психічного (в гештальтпсихології це образний аспект психічної діяльності). Образ у гештальтпсихології виступає у вигляді сутності особливого роду, що підкорюється власним законам (прегнантності, константності). А зв’язок образу з реальною, предметною дією не прослідковується.

    Образ об'єктивний за своїм джерелом  – відображуваному об'єкті та суб'єктивний за способом (формою) свого існування. Матеріальною формою втілення образу  є практичні дії, мова, різноманітні знакові моделі. Функція образу  – самовідображення світу. Це функція «втручання» природи в саму себе через діяльність суб'єктів, опосередковану образом природи, тобто образом об'єктивності, тобто образом світу. Образ набуває відносно самостійного характеру та відіграє активно-діючу роль у поведінці людини. Він регулює поведінку, виконує функції управління діями. У свою чергу образи відчуття виконують регулювальну, пізнавальну та емоційну функції.

Література

  1. Євтух В.Б. етнічність енциклопедичний довідник
  2. Ильенков 3. В. Идеальное. Философская энциклопедия, т. 2. М., 1962, с. 220.
  3. Краткая философская энциклопедия. // ред. Губский Е.Ф., Кораблева Г.В., ЛутченкоВ.А., — М., 1994. — 576с.
  4. Краткий культурологический словарь // сост. О. М. Ладыгина, М. Б.  Ладыгин, М.: Полярная Звезда, — 2001. — 94c.
  5. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.
  6. Философский энциклопедический словарь.  –  М.:”Советская энциклопедия”, 1983. – 817с.
  7. S. Maddi, D. Khoshaba «Hardiness and Mental Health». Journal of Personality Assessment, 1994, vol. 63, № 2.

     

                                                                                                                                         

К списку статей
Опубликовано: 08.06.2015 13:21:27
0
Комментариев (0)
Имя
Email
Осталось 65535 символов
© 2006-2013, interestno.ru