Образ жінки в українській ментальності

​В сучасному світі надзвичайно важливо розуміти споконвічні традиції ставлення до жінки, бо у складний час перебудови людської ментальності можна загубити традиції свого народу, а отже і його душу. А, як не прикро, все це може призвести до втрати ментальності, до збідніння культури та втрати ідеалів людського буття.

Специфіка української сім’ї дістала відображення в особливостях української національної психології. Тут передусім домінує жінка. Це віддзеркалюється у фольклорі, традиціях, звичаях та обрядовості українців Закарпаття. Для прикладу, можна навести ряд обрядів, в яких головна роль відводиться жінці (співання традиційних веснянок у фольклорі, обряд гадання на Андрія; у весільному обряді танець молодої, що символізував прощання з дівоцтвом, а також зняття фати, яке проводить мати жениха: тим самим вона, як головна, приймає невістку до сім’ї; роль плакальниці та омивання тіла покійника у поховальному обряді тощо).

Таким чином, мова йде про перевагу жіночого елементу в українській національній психології, про жіноче начало в українському національному характері. З цим пов’язаний вияв почуттів та емоцій, що, зокрема, відбилось у фольклорній лексиці. Витримана вдача, елегійність, ніжність і схильність до рефлексії – ці риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання і побратимства, а відтак створили міцну родинно-побутову традицію.

Чуттєве сприйняття навколишнього світу особливо притаманне українській жінці, і саме здатність до створення психологічно гармонійного середовища стає основою збереження роду і тієї стабілізуючої ролі, яку відіграє саме жінка в українській родині.

Значна частина психологів сходиться на тому, що основну роль у сім'ї відіграє мати з її передбачливістю, хазяйновитістю, з непомітною, але постійною турботою про сім'ю. Вона втілює ніжність, сердечність,теплоту.

Б. Цимбалистий зазначає, що у спогадах українця мати постає виразнішою, ніж батько.

Повага до жінки, матері характерна для всіх народів-хліборобів. У зв'язку з цим земля-годувальниця набуває у них рис матері, а мати – рис землі. За символ України в народній творчості часто править червона калина – прекрасна, проте беззахисна і знедолена жінка. Якщо в Західній Європі у вихованні дітей беруть однакову участь як мати, так і батько, і це є показником патріархальності сім'ї, то в Україні дітей виховує мати. Цей факт має істотні наслідки, оскільки норми поведінки, мораль, ідеали, життєві настанови українців підпорядковані нормам та ієрархії цінностей, типових для жінки, для її свідомості. Переважання в суспільстві матріархального комплексу, у свою чергу, призводить до того, що в соціальному мікросередовищі (насамперед у сім'ї) панують свобода і рівноправність.

Привабливість українок склалася і завдяки народній традиції, яку характеризує приказка: «Не бери від породи, а бери від природи». У давнину українці вважали, що чим більш знатним є рід, тим він більш замкнутий на «обраних», тобто він фізіологічно недосконалий. Так склалося, що в українському суспільстві ніколи не були розвинені комплекси «обраності», вирішальне значення при виборі чоловіка або дружини не мала його або її знатність, не воля батьків, а кохання – у разі батьківського незгоди молоді могли запросто втекти з дому і повінчатися потайки. У цьому випадку вони ризикували не отримати спадщину.

В українських сім'ях головою вважався чоловік. Але номінально правила жінка. Коли молода дружина входила в сім'ю чоловіка, вона потрапляла під владу норовливої свекрухи, яка була щаслива повернути невістці все те, що сама колись терпіла.

Так як основним заняттям українців було землеробство культ жінки дістався і Україні. Землеробські цивілізації завжди пов'язували культ кохання з родючістю, вбачали сакральну зв'язок між образами Матері-Землі та Матері-Жінки. Українська жінка – з її владністю, безпосередністю, багатющими палітрами любові, поняття для українців архетипне.

Типаж української сім'ї досить істотно відрізняється від західноєвропейських та російських аналогів, для яких характерна величезна роль батька. В українському фольклорі нічого подібного немає. В народному уявленні дружина – це дружина, підтримка, влада.

В українській мові навіть не існує такого словосполучення, як «взяв у дружини». Його замінює слово «побралися», тобто «взяли один одного». До речі, якщо у всьому світі було більш бажано народження сина, то в Україні дівчинку чекали не менше, а, може, навіть і більше, бо українець ніколи не ставив чоловіка вище жінки, не приписував їй різних негативних споконвічно «жіночих» рис. Козак завжди намагався виглядати в її очах «лицарем» і у відносинах з дружиною деспотом, як правило, не був.

Сімейні цінності і родинні узи завжди займали в українській ментальності особливе місце. Сім'я володіла ділянкою землі, декілька споріднених родин складали хутір або невелике село.

У нашого  молодого покоління, як показують соціологічні опитування, основним критерієм вибору супутника життя і стійкості шлюбних уз продовжує залишатися любов. Згідно моніторингу, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, незважаючи на невисокий рівень доходів, задоволені своєю сім'єю 68% українських чоловіків і 61% жінок. Зазначається, що 70% молодих сімей мешкають в квартирі у батьків, а 90% систематично отримує від них матеріальну допомогу. На Заході при живих і процвітаючих дітей батьки нерідко закінчують свій шлях в самоті - три чверті європейців помирають без присутності близьких.

В даний час Україна – усвідомлюємо ми це чи ні – сильна своїми давніми традиціями сімейності, ероса і любові. Такі риси, як емоційність, природність, чуттєвість притаманні всім українкам і з лишком компенсують недолік вишуканих манер або невміння вибудувати власну кар'єру. Українка привітна, скромна, наївна, мрійлива і міла.

Література

1. Гончар Б.М. В пошуках ідентичності етносу і нації //Освіта, 1999. — №26-27, 12-19 травня. — С.5.
2. Гордузенко В. Етнонаціональна група як компонент етнонаціональної структури українського суспільства // Соціальна психологія. - 2006. - № 3 (17). - C.173-180
3. Донцов А.И., Стефаненко Т.Г., Уталиева Ж. Т. Язык как фактор этнической идентичности//Вопросы психологии 1997. № 4. С.75–86.
4. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.
5. Нагорна Л. Національна ідентичність: український феномен в історичній ретроспективі // Розбудова держави. — 1997. — №7-8. — С.47.
6. Соболь В. Дослідження витоків української ментальності // Слово і час.— 1992.— №8.— С. 42–45.
7. Українська державність у ХХ столітті (історико-політологічний аналіз). - К.: Політична думка. – 1996. - С. 125 – 134.
8. Український центр політичного менеджменту www.politik.org.ua

Сейчас читают

• Свидание с выживальщиком

• Сегодня официально развелась

• Объявился горе-отец спустя 26 лет

• А теперь вы ко мне

• Про бюджеты

• Гараж Стива Джобса