Авторизация
Ip-адрес
Статистика
Яндекс.Метрика
Реклама
Реклама
К списку категорий

Специфічні риси української етнічності

     На сьогоднішній день існує багато етносів, які є самостійними або прагнуть до того, щоб бути самостійними. І у кожного з етносів, народів та націй є свої специфічні притаманні тільки йому певні риси, тобто особливості за якими один народ відрізняється від іншого. Важливим являється саме знання про особливості свого народу, бо без цих специфічних рис неможливо зрозуміти «душу» народу, а отже і зрозуміти себе.

     У енциклопедичному довіднику з питань етнічності за редакцією В. Євтуха  наводиться таке визначення етнічності : «Етнічність  (від грецьк. ethnos – народ, плем’я) – термін, який  відтворює  якісні  характеристики  людини  або  групи людей, пов’язані з їх етнічним походженням і які виявляються у побуті,  культурі,  поведінці,  й  в  цілому,  у  ментальності, підтверджуючи це походження та вирізняючи їх з-поміж інших. Часто-густо  термін вживається  також  для  означення  етнічної спільноти, мовної й культурної самобутності групи людей».

    Незважаючи на те, що в останнє десятиліття він широко використовується у вітчизняній етнології, соціології та політології, цей термін до цих пір не має однозначного розуміння.

    Такий дослідник як В. Козлов, наприклад, розглядаючи етнічність як похідне від слова «етнос» дає їй таку характеристику те, що етнічність в своєму первісному значенні може розумітися як сукупність ознак або властивостей, що відрізняють один реально існуючий етнос від іншого.

    На думку В. Тишкова, який уникає вживати у своїх роботах слово «етнос», розглядає етнічність як певний комплекс почуттів, заснованих на приналежності до культурної спільності.

    З погляду С. Чешко, етнічність формується як колективне відчуття, яке передається із покоління в покоління, служить засобом соціалізації індивіда в рамках групи його походження. При цьому для наступних поколінь вона втрачає свій конкретний зміст, перетворюючись на релігіозноподібну ідею. У результаті впливу етнічності людина стає її носієм (етнофором), ототожнюючи себе з тією групою людей, «в якій він відбувся».

    Перейдемо до розгляду основних рис, які притаманні українській етнічності. Спираючись на дані таких дослідників як Ю. Артюнян, Ю. Бромлей, С. Рудник, В. Крисько виділяє такі специфічні риси українців як працьовитість, наполегливість, інтерес до виконуваного справи, вміння показати себе і свою роботу, акуратність, старанність, життєрадісність, діловитість, самостійність. Вони пишаються своїми давніми традиціями боротьби проти іноземних загарбників, тими сторінками історії, коли українські вояки виявляли рішучість, непримиренність до ворогів, показували хорошу організованість, легкість в управлінні.

    Українці рухливі і життєрадісні, хоча в спілкуванні з новими для них людьми, в незвичній обстановці можуть здаватися замкнутими. У цього народу добре розвинене почуття гумору. З усіх слов'ян українці найбільш музичні. Для сільських жителів характерна висока моральність. Відома любов українців до законності і порядку. Вони люблять природу, спілкування, колективну роботу.

    Українці в більшості своїй відрізняються старанністю, добросовісним виконанням своїх обов'язків. Вони активно беруть участь у громадському житті, легко адаптуються до різних умов побуту і діяльності багатонаціональних колективах. В діловому відношенні українці ґрунтовні, розважливі, напористі. Українці сміливо йдуть на з'ясування відносин з несумлінними людьми, чесно відстоюють свої особисті позиції і своє ставлення до справи.

    У той же час треба мати на увазі, що в деяких випадках українці виявляють необґрунтовану впертість, непоступливість, невміння йти на компроміс у взаємовідносинах. Окремим людям можуть бути притаманні недовірливість, підозрілість, відособленість.

    Такий дослідник як М. Пірен виділяє таку особливу категорію, яку він виділяє з етнічності як психічний склад нації – це суб'єктивний психічний досвід нації, зафіксований у відносно стійких властивостях, рисах, у національній психології, які обумовлені усім суспільно-історичним ходом становлення і розвитку нації та специфікою соціально-психологічного відображення об'єктивних умов її існування.

    До елементів психічного складу, що передаються з покоління в покоління, належать насамперед характерна поведінка, національні традиції, звичаї, звички, які лежать в основі установок і ціннісних орієнтацій.

    Якщо говорити про психічний склад української нації загалом, то тут, як правило, відзначають такі риси, як любов до рідної землі та її природи, що виявляється й закріплюється в культурі, музиці, живописі; повага до старших, зокрема до батьків (так, дотепер у багатьох областях України діти звертаються на «ви» до своїх батьків); працелюбність, що виражається не лише в щоденній сумлінній праці від зорі до зорі, а й святкових традиціях, які поетизують працю. Для українців характерні ратна доблесть, хоробрість, а також прославляння героїзму і відваги, що є специфічним вираженням їхніх національних почуттів, адже героїчні традиції споконвіку були притаманні українському народові.

    Розглянемо таку психологічну особливість українського етносу, як інтровертивність. Деякі дослідники вважають її основною ознакою української духовності. Для інтровертивних суспільств, до яких, поряд з Україною, відносять Корею, Японію, В'єтнам, Індію, Китай, характерна насамперед закритість. Окрім того, інтровертивні суспільства у своїх реформах орієнтувалися на внутрішні тенденції та традиції, потреби, можливості, інтереси.

   Характерною особливістю інтровертивних суспільств є те, що вони здатні вчитися, спираючись на власний досвід, а тому мають вищий та ефективніший інтелект. Для них характерна пристрасна відданість власним ідеям. Через таку абсолютизацію та канонізацію ідеалізується внутрішнє духовне життя, що нерідко призводить до негативних наслідків. З теорії інтровертивності випливає, що українець – людина «малих груп», в які він безпосередньо вростає і в яких зі знанням справи діє. Сім'я, община для українця означають набагато більше, ніж абстрактні групи однодумців. В інтровертованих суспільствах народ відносно спокійний, терплячий, неагресивний, миролюбний.

   Упертість, стриманість, терпеливість і наполегливість, як наголошує О. Донченко, вирізняли ще давніх предків українців – східних слов'ян Київської Русі. Миролюбний характер, притаманний сучасним українцям, О. Донченко ілюструє на прикладі соціологічних досліджень. Так, 48 % опитаних, як правило, прагнуть до такого розв'язання проблем, яке б задовольняло всіх друзів, колег, родичів, власних дітей, тобто для них характерний колаборативний стиль поведінки. На другому місці – компромісно-поступливий стиль: 39 % вважають, що краще поступитися, незабуваючи, однак, і про власні інтереси. Члени інтровертивних суспільств схильні швидше переробити себе, аніж навколишню дійсність. Для них, безперечно,  характерні саморефлексія, заглиблення у свій внутрішній світ. У реальній дійсності, як вважає О. Донченко, це виявляється в тому, що українець власне «я» ставить вище за суспільне «ми», повсякчас підкреслюючи активність «я», докладаючи зусиль до самоствердження.

   Проблемі інтровертивності значну увагу приділяв І. Ярема, який вважав, що інтровертивність виступає як певна постійна спрямованість українця до глибокого внутрішнього життя. Протиставляючи інтровертивність екстравертивності, він стверджував, що інтровертивні народи є творцями культури, а екстравертивні – цивілізації. Так, інтровертивні народи – це творці релігійних світоглядів; їм відповідають містицизм і спіритуалізм, зі стилів мистецтва – романтизм, символізм і експресіонізм, із розділів мистецтва – лірика і музика.

   Існує таке поняття, як середовище проживання етносу. Під ним розуміють ландшафт і клімат, особливості ґрунтів і розміри території, картину зоряного неба і корисні копалини, флору, фауну, водойми та інші елементи, що створюють неповторну своєрідність цього середовища, впливає на особливості взаємодії етносу з природою, що, в свою чергу, пояснює екологічну зумовленість асоціацій, пізнавальних процесів, комунікації, стереотипи поведінки, різноманітні форми суспільної свідомості і т. ін.

   Український менталітет – це результат відображення специфіки взаємодії українців із природними та геокліматичними умовами існування і співіснування, що склалися історично.

   Так, зв'язку ландшафту з особливостями етнопсихології українців присвятив свою працю І. Рибчин , де він послідовно аналізує вплив основних зон України (степового, лісостепового та гористого ландшафту) на особливості емоційної сфери та мотиваційних установок корінного населення України.

   Близькі попередньо розглянутому досліднику за духом праці О. Кульчицького , який виокремлює географічний аспект як один з чинників, що впливають на психологію українців. Свою ідею про переважання в українців установок на рефлексію (самозаглиблення і самопізнання), а не на активну предметну діяльність, автор аргументує, залучаючи як докази суто екологічні особливості України.

   Значний вплив геопсихічних чинників відзначає також О. Киричук вказуючи на те, що низинна степова смуга лісостепу; височинна смуга лісостепу від Поділля, Волині й до Покуття, до Бессарабії та височин Придніпров'я; смуга лісистих північних і північно-західних низин; гірська смуга Карпат. Загалом ми маємо «психіку верховинця», «людини лісу», «сина степу» та ін.

   В. Хрущ і О. Хрущ, які вивчали особливості психологічного складу різних етнічних груп Прикарпаття, відзначають у них непереборний потяг до свободи, нетерпимість щодо будь-яких форм примусу і тоталітаризму. Важливими ознаками психології й рисами характеру гірських жителів є сміливість і волелюбність, почуття власної гідності, хоробрість і наполегливість. Закріпленню цих рис у поколіннях сприяли спосіб життя горян, природне середовище їхнього проживання, народна педагогіка. Можна зробити висновок, що такі особливості сприйняття світу і свого становища в ньому притаманні саме менталітету горян.

   Дещо інші особливості помічає О. Кульчицький у менталітеті жителів степових районів України, пояснюючи їх географічними чинниками. Він вважає, що життя серед неосяжних степових просторів не пробуджує активності, навпаки, пробуджує почуття безмежного, недосяжного, неозорого і абсолютного, сприяє скоріше філософським роздумам, аніж активним діям. У цьому ж напрямі, згідно з О. Кульчицьким, діє й такий унікальний екологічний елемент, що підкреслює своєріднісь України, як особливість її ґрунтів. Відомі всьому світові надзвичайно родючі українські землі – чорноземи – забезпечували селян усім необхідним, тому їм не треба було докладати неминучих в інших куточках землі зусиль,що також не сприяло виникненню у них додаткових стимулів до активності, залишаючи пріоритет за рефлексією.

   Зовсім інших висновків щодо впливу благодатних українських чорноземів на етнопсихологічні особливості українців доходить сучасна дослідниця М. Гримич. Наявність багатих ґрунтів, вважає вона, спричинювала те, що врожай сприймався в народі як величина, що залежить в основному від метеорологічних чинників, які, у свою чергу, на думку селян, залежали від волі Всевишнього, а також могли змінюватися від бажання й волі їх самих. Інакше кажучи, особливість українських ґрунтів сприяла розвиткові магічного мислення у корінного населення України, переважанню його над радикальним мисленням. Гіперрозвиненість магічного мислення відображається в особливостях української народної медицини, у багатьох календарних і родинних святах, навіть у мотивах народних пісень. Так, в українських піснях часто трапляється мотив «чарування», приворожування,  чаклування. М. Гримич зазначає, що переважання магічного мислення позначилося також на психології народу, внаслідок чого розвинулися такі якості, як обережність, передбачливість, зволікання з прийняттям рішень і реалізацією задуманого, позаяк українці зважали на можливі магічні впливи, хотіли їх урахувати й, по можливості, відвернути.

   Природа, як зазначає В. Скребець, впливає на формування української ментальності через такі символи своєрідно й дієво. Крім того, оскільки природа значно впливає на український менталітет, то основними природно зумовленими характеристиками українців стали: господарський індивідуалізм, загострене почуття власності, інтроверсія (спрямованість психічної діяльності всередину), прагнення прикрасити та урізноманітнити подвір'я,працьовитість, доброзичливість, чуйність, м'якість, розвинена уява, сентиментальність.

   Природні умови й ресурси зумовлюють не лише характер матеріального виробництва, а й духовну активність світогляду. В українському менталітеті віками складався архетип ставлення до природи як до батьківського, рідного, найціннішого, що випливає  з виняткової важливості всього природного в житті взагалі. Це спонукало як до діалогу з природою, так і до звертання до її мудрості у практичних справах, пізнанні, творчості. Екологічна свідомість наших предків в українському народному епосі набуває характеру натурналізації, тобто схильності до зіставляння, порівняння, ідентифікації соціального та духовного життя з явищами природи. Завдяки натурналізації особистість і її якості належать до певного класу природних явищ або природних об'єктів. Наприклад, молоду гарну дівчину українці називали «червона калина»; доброзичливу людину – «ясне сонечко»; широко відоме побажання – «будь здоровий, як вода, і високий, як верба»; молодий здоровий парубок асоціювався з міцним дубком, а самотня жінка – з вербою. Психологічна природа натурналізації звичайної свідомості українців вказує на її зв'язок з екологічною дійсністю, сягаючи своїм корінням в емоційно-пізнавальні знакові сторони ставлення людини до своїх природних витоків.

   Як зазначають В. Павленко і С. Таглін , екологічні чинники як колись, так і тепер, часто залучаються для пояснення психологічних особливостей певного народу. Однак встановлення взаємозв'язку між елементами навколишнього середовища й певними особливостями психічної діяльності здійснюється досить довільно та суб'єктивно. Очевидно, тільки цим можна пояснити той факт, що одні й ті самі екологічні чинники у різних авторів зумовлюють абсолютно різні етнопсихологічні властивості, а коріння аналогічних характеристик психологічної діяльності вони вбачають у різних елементах природного середовища.

   Останнім часом у дослідженнях з екологічної та етнічної психології наголошується на тому, що штучний чинник екологічного середовища значно потіснив природний щодо впливу на сучасну людину. Так, українцям тепер нечасто випадає нагода милуватися безкраїми степами та квітучими садами. Здебільшого їм доводиться споглядати одноманітну та незграбну архітектуру типових масивів. Деякі психологи навіть вважають, що людина, яка весь час споглядає архітектуру так званих «спальних масивів» типу Борщагівки або Оболоні в Києві, поступово деградує. Безумовно, у цих дослідженнях не схильні жорстко пов'язувати сучасну архітектуру та психологію сучасних українців, проте розривання зв'язку з природою, споживацьке ставлення до неї й антропоцентризм у її сприйнятті (природа для людини, а не людина серед природи) призводить до негативних наслідків.

 

К списку статей
Опубликовано: 09.06.2015 01:23:13
0
Комментариев (0)
Имя
Email
Осталось 65535 символов
© 2006-2013, interestno.ru