Русский
Русский
English
Статистика
Реклама

Медицина

Гимнастика при поясничном острохондрозе

04.09.2015 14:08:44 | Автор: Milenkaya

    Характер физической нагрузки, ее величину определить очень про­сто. Если вы занимаетесь бегом, ходьбой, то записываете скорость и время движений.

    Один из самых точных и изве­стных способов самоконтроля — подсчет частоты пульса (ЧСС — ча­стота сердечных сокращений). Пульс здорового, но нетренирован­ного мужчины в состоянии покоя равен 70—75 ударам в минуту, жен­щины—75—80 уд/мин. Если такой человек начинает тренировку мед­ленно, ЧСС возрастает не более чем на 10—15 уд/мин. При этом, конечно, он не испытывает диском­форта.

    При среднем темпе занятий воз­никает ощущение легкого серд­цебиения, усталости, которая бы­стро проходит. ЧСС возрастает до 90—115 уд/мин. Начинающим нужно прекращать занятия, если пульс выше 120 уд/мин. Максимальная частота пульса вычисляется по формуле: 220 минус возраст чело­века.

    После снятия нагрузки у здоро­вого человека пульс может быть в два раза выше, чем в состоянии покоя, спустя еще две минуты — в полтора раза, а спустя 10 ми­нут— приблизится к исходному.

    А если частота сердечных сокра­щений увеличивается, нагрузку не­обходимо снизить.

    Ваши ощущения— показатель, по которому можно судить о само­чувствии. Появление одышки, боли за грудиной, признаки удушья, рез­кой слабости, головокружения, тошноты, головные боли— сигнал для уменьшения или даже прекра­щения тренировки. Ощущение бод­рости. повышение работоспособно­сти— верный признак того, что вами выбран оптимальный вариант.

  Среди хронических заболева­ний очень распространен остеохондроз поясничного отдела позвоночника.

   Признаки его появления— ту­пые боли в области поясницы, оне­мение стоп, боли при резких движе­ниях. Возникновению и обострению остеохондроза способствуют трав­мы позвоночника, его перегрузки...реди хронических заболева­ний очень распространен остеохондроз поясничного отдела позвоночника.

   Людям, страдающим этим заболеванием, рекомендуется выпол­нять утреннюю и лечебную гимна­стику, заниматься плаванием. По­лезны самомассаж, ходьба, бег. спортивные игры.

    В быту и на работе не находитесь долгое время в одной позе. Наибо­лее вредное положение— наклон туловища вперед. При этом увели­чивается нагрузка на межпозвонко­вые диски. В период обострения заболевания нужен максимальный покой.

    Для профилактики остеохондро­за необходимо укреплять мышцы брюшного пресса и спины 

    Приводим небольшой ориентиро­вочный комплекс лечебной гимна­стики при поясничном остеохондро­зе. Каждое упражнение повторяйте от 6 до 12 раз.

ЛЕЖА НА СПИНЕ

  1. И. п.— ложитесь на спину, руки вдоль туловища. На счет 1 — под­нимите руки через стороны вверх, на счет 2—3 —сильно потянитесь, на 4 — опустите руки.
  2. И. п.— кисти положите под го­лову. На счет 1—2— надавите го­ловой на кисти, на 3—4 — держите в этом положении, 5 — расслабьте мышцы.
  3. И. п.— ноги и руки согнуты, стопы и локти на полу. На счет 1 — приподнимите таз, на 2—3— дер­жите, 4— опустите (рис. 1).
  4. И. п.— то же, руки отбросьте в стороны. На счет 1 — наклоните ноги влево, левым коленом косни­тесь пола. На 2 — вернитесь в пер­воначальное положение, на 3 — то же в другую сторону, на счет 4 — займите и. п. (рис. 2.).
  5. И. п.— руки вдоль туловища. На счет 1—2 — сядьте и обхватите руками колени, на 3—4 — ложитесь и распрямите ноги.
  6. И. п.— сильно согните ноги, подтяните их к груди и обхватите руками, голову наклоните к коле­ням, выгнув спину. Выполняйте пе­рекаты. разгибая и сгибая ноги (рис. 3.).

ЛЕЖА НА ЖИВОТЕ

  1. И. п.— руки согните в локтях, подбородок опустите на кисти. На счет 1 — слегка приподнимите пря­мые (или согнутые) ноги, на счет 2—3— держите ноги на весу, на 4 — опустите.
  2. И. п.— руки вдоль туловища. На счет 1 — слегка приподнимите голову, плечи и прямые ноги, на счет 2—3 — оставьте в этом поло­жении, на счет 4 — вернитесь в и. п.
  3. Выполняйте круговые движе­ния ногой в одном и в другом на­правлении, лежа на боку.

СТОЯ

  1. Стоя на четвереньках, не отрывая кистей от пола, сядьте на пятки. Отведите прямую ногу на­зад. Делайте упражнения пооче­редно одной и другой ногой (рис. 4.).
  2. И. п.— ноги вместе. На счет 1 — присядьте, положите кисти на пол, на счет 2 — выпрямляйте ноги, на счет 3— вновь согните ноги, на счет 4 — встаньте.
  3. Выполните самомассаж пояс­ницы в течение 3—5 минут, рас­слабьте мышцы ног.

    Тем, у кого хорошая физическая подготовка, нагрузку можно увели­чить большим числом повторений упражнений и использованием гим­настических предметов: палки, мя­чей, гантелей весом 1—3 килограм­ма и эспандеров.

 

Подробнее..
Категории: Медицина

Лекарственные травы

14.08.2015 15:39:18 | Автор: Milenkaya

Мы расскажем вам о некоторых лекарственных травах, а вы сами выберете, что вам необходимо по­садить.

      Аралия маньчжорская. В ее кор­нях содержатся биологически ак­тивные вещества. В медицине при­меняют настойку из корней и препа­рат сапорал как средство, стимули­рующее нервную и сердечно-сосу­дистую системы, применяется при умственном переутомлении и импо­тенции, повышает аппетит и улуч­шает самочувствие.

      Аралия не только залечивает не­дуги, но и радует глаза своей деко­ративностью. Если по мере роста обрезать нижние листья, вверху останется ажурный зонтик — и рас­тение это напомнит вам пальму, Под этим зонтиком очень хорошо будет смотреться бадан — травяни­стое растение с крупными, кожи­стыми, блестящими вечнозелеными листьями и малиновыми (реже — белыми) цветками в виде метелки с завитками. Бадан часто цветет дважды за сезон.

      Бадан ценен содержанием кра­сящего дубильного вещества, со­держащего танин. Применяется как противовоспалительное средство, бактерицидное при желудочно-ки­шечных заболеваниях и в гинеколо­гии. Настойки применяются при го­ловных болях, сухие листья исполь­зуют как чай (его называют мон­гольским).

     Элеутерококк по его свойствам приравнивают к корню женьшеня, вселяющему бодрость, работоспо­собность и жизнерадостность. Это колючий кустарник с шипами и чер­ными плодами. В народе его назы­вают «чертов куст», а правильное название— свободоягодник колю­чий, В его корнях и корневищах выявлено 8 биологически активных веществ— элеутерозитов, также эфирные масла и смолы. Отвар кор­ней и порошок из стеблей в народ­ной медицине применяются при за­лечивании ран, при отравлениях ядовитыми растениями, для лече­ния атеросклероза и ревмокардита.

     Элеутерококк особенно красив в сентябре, когда на фоне темно- зеленых пятипалых листьев висят, как гирлянды, черные зонтики пло­дов.

    Ромашка аптечная— однолет­нее растение. Цветки ее использу­ют как противовоспалительное, ан­тисептическое и потогонное сред­ство, при спазмах в кишечнике, рас­стройстве желудка. Используют и в косметике— отвар ромашки придает волосам золотистый отте­нок, а коже — нежность и бархатис­тость.

    Девясил— само название— «девять сил» — говорит о его мощи. На участке он займет немало места. Листья у девясила длиной до 80 см, как у банановой пальмы. Желтые цветки напоминают миниатюрные подсолнухи... Долго можно любо­ваться девясилом. Огромный куст девясила к осени весь отмирает, а весной возрождается вновь. При­меняют как отхаркивающее сред­ство, в народной медицине— при воспалении слизистой желудка и кишечника, при лечении ран, язв и экзем, при заболеваниях верхних дыхательных путей и как крово­останавливающее средство. Корни девясила могут быть использованы при приготовлении первых и вторых блюд, киселей, компотов. В косме­тике применяется как средство для ухода за сухой, воспаленной и увя­дающей кожей.

    Не обойтись на участке без аро­матных мят...

    Перечная мята— растение, благодаря которому появились ва­лидол и корвалол, капли Зеленина, ментоловые карандаши, мятные конфеты, ароматный чай. Ценное лекарственное растение. Основной компонент— ментол, он способ­ствует лечению стенокардии, нев­розов, истерии, зудящих дермато­зов. Настои мяты обладают желче­гонным, болеутоляющим и успокаи­вающим свойством. По наблюдени­ям, мешочек мяты над головой ускоряёт наступление сна. Мята — прекрасный медонос, и еще она от­пугивает вредителей ягодных ку­старников.

     Родиола розовая — золотой ко­рень. Разве кто-нибудь откажется иметь его в своем саду? Нет, скорее отведет почетное место — тем бо­лее что золотой корень занесен в Красную книгу. Благодаря особым биологически активным веществам золотой корень помогает даже больше, чем всем известный корень жизни женьшень. Употребляют на­стойку при переутомлении, недомо­гании, импотенции, заболевании же­лудка, нервной системы

     Всех лекарственных трав не пе­речислить, но нельзя забыть о но­готках, календуле.

      Календула — это однолетнее растение, в диком виде она не встречается. Из «волшебных» цвет­ков делают настойки и мази, кото­рые применяются как противовос­палительные и бактерицидные средства. Рекомендуется приме­нять при язвенных болезнях желуд­ка и двенадцатиперстной кишки, болезнях печени, гастритах, арит­мии сердца.

 

Подробнее..
Категории: Медицина

А у вас ухоженные руки?

06.08.2015 14:02:29 | Автор: Milenkaya

       Знаете ли вы, что, согласно морфопсихологии, которая изучает характер и реакции человека в зависимости от его фи­зических качеств, руки также име­ют свое точно определенное значе4 ниє?

       Руки с сухими теплыми «квадрат­ными» кистями, короткими пальца­ми говорят о решительной натуре, активной и до известной степени властолюбивой, но при этом поло­жительной и объективной. Широ­кая, холодная и слегка влажная рука говорит о терпеливом и урав­новешенном характере, но и об определенном равнодушии и пас­сивности. Твердая, теплая, шестиу­гольная кисть — признак страстной и великодушной натуры, но при этом импульсивной и переменчивой.

       Хироманты могут много расска­зать о характере человека по от­дельным деталям руки, а некото­рые специалисты по ногтям на ру­ках могут поставить диагноз болез­ни.

       Но сегодня мы будем говорить об уходе за руками.

       Чтобы иметь хорошо ухоженные руки, недостаточно их регулярно смазывать кремом. Вот несколько маленьких тайн, которые, должна знать каждая женщина, чтобы отда­лить появление примет времени на руках.

       Каждый раз после мытья рук зай­мемся самомассажем. После нане­сения крема начнем массажировать внешнюю часть руки от пальцев к кисти. Пальцы массажируются по отдельности, от кончиков к кисти круговыми движениями, потом мас­сажируется кисть такими же движе­ниями. Этим поддерживается эла­стичность и подвижность суставов, а кожный покров получает допол­нительные питательные вещества.

       На ночь полезно смазать руки пи­тательным кремом, но, если таково­го нет, можно воспользоваться ста­ринным рецептом: руки обильно смазываются растительным мас­лом, а потом надеваются теплые хлопчатобумажные рукавицы.

      Ежедневная забота о руках от­нюдь не излишество. Так считают многие врачи. Кожа на руках боль­ше всего подвержена контактам с различными веществами, воздей­ствие которых усиливается, если на коже есть микротрещины. Даже пыль, в которой содержится множе­ство микроорганизмов, может выз­вать экземы и аллергии. Поэтому при выполнении домашней работы хорошо использовать' защитный крем или защитные перчатки. По окончании работы руки следует хо­рошо вымыть, подсушить и смазать питательным кремом.

      Чтобы кожа рук была белой и мягкой,' каждый вечер делайте массаж смесью глицерина с равным количеством крахмала.

      Если руки красные, то следует проверить артериальное давление. Помогают ежедневные бани для рук в слегка подсоленной воде. Потом их следует смазать лимонным кре­мом или другим, богатым витами­ном А.

     На руках часто появляются тре­щины. Кроме питательных масок для рук необходимо ввести в пита­ние продукты, богатые витамином А (сладкий перец, капусту, масло, молоко, рыбу) и витамином Е (горох, петрушку).

     Запах лука или чеснока можно устранить, если потереть руки не­большим количеством кофе. Запах хлорной извести исчезнет, если протереть руки платком, смочен­ным уксусом.

 

Подробнее..
Категории: Медицина

Методи лікування раку

18.06.2015 13:35:59 | Автор: Milenkaya

Вибір того чи іншого методу лікування або їх комбінацій, комплексів і поєднань, визначення послідовності етапів проведення лікувальних впливів у кожному окремому випадку визначаються сугубо індивідуально, після ретельного обстеження хворого.

Лікування онкологічних хворих вважається радикальним, коли пухлина видалена в межах здорових тканин разом із зонами регіонарного метастазування або коли пухлина з метастатичними вузлами повністю розсмокталася під впливом променевої терапії. Якщо лікування не досягло такого результату і привело лише до тимчасового покращення, воно називається паліативним. Лікування, спрямоване на ліквідацію окремих симптомів, а не на саму пухлину, називається симптоматичним.

По закінченні радикального лікування хворі вважаються первинно вилікуваними. Факт стійкого виліковування встановлюється після п'ятирічного спостереження хворого, якщо не виявлена поява рецидиву або метастазу. Усі онкологічні хворі підлягають спостереженню в спеціалізованих онкологічних закладах.

Злоякісні пухлини здатні рецидивувати і після радикального лікування. Частота рецидивування й метастазування залежить від стадії захворювання і морфології пухлини. Але повної гарантії від їхньої появи після радикального лікування навіть у ранніх стадіях немає.

В даний час для лікування онкологічних хворих застосовуються наступні методи: хірургічний, променевий, хіміотерапевтичний, гормональний, біотерапія. Вони можуть застосовуватися як самостійно, так і в комбінації двох чи трьох методів лікування. Комбінація цих методів може бути найрізноманітнішою: хірургічний і променевий методи; променевий, хірургічний і хіміотерапевтичний, і ін.

По сучасних уявленнях, найбільш перспективними для більшості локалізацій злоякісних пухлин є комбіновані і комплексні методи лікування. Під комбінованим методом варто розуміти використання двох різних по характеру впливів, спрямованих на місцево-регіонарні вогнища. Наприклад, поєднання двох методів лікування, хірургічного й променевого (до чи після операції). Під комплексним лікуванням мають на увазі використання в тій чи іншій послідовності різних лікувальних заходів, що мають неоднаковий місцево-регіонарний і загальний вплив на організм. Наприклад, комбінація оперативно-променевих методів з хіміотерапією чи гормонотерапією.

 Хірургічне лікування.

 Радикальна операція виконується в основному на ранніх стадіях захворювання, а також при місцево-поширеній пухлині після попередньої ефективної променевої терапії або хіміотерапії. Паліативна (не виліковує, але полегшує стан хворого) операція спрямована на зменшення маси пухлини, що підвищує ефективність терапевтичних впливів. Такі операції істотно полегшують стан хворих (наприклад, при кишковій непрохідності, кровотечі і т.д.). Варіантом хірургічного лікування може стати кріогенна деструкція пухлини, яка виконується в якості радикального або паліативного впливу.

 Променева терапія.

 Променеву терапію застосовують при чутливих до променевого впливу пухлинах (дрібноклітинний рак легені, рак молочної залози, носоглотки, гортані, інші пухлини голови й шиї, саркома Юінга, рак шийки матки й ін.) самостійно або в сполученні з операцією, хіміотерапією. Використовують різні методи променевої терапії (дистанційну гаматерапію, внутрішньопорожнинну променеву терапію, нейтрони, протони, радіоактивні ізотопи і т.д.).

 Хіміотерапія.

 Хіміотерапія в даний час стає найважливішим методом лікування при злоякісних пухлинах. Хіміотерапію призначають для зменшення маси пухлини при неоперабельному процесі, після операції для попередження розвитку метастазів (ад'ювантна хіміотерапія) або при наявності метастазів. Останнім часом застосовують також хіміотерапію при операбельних пухлинах із наступним продовженням лікування після операції (неоад'ювантна хіміотерапія). При деяких захворюваннях сучасна хіміотерапія, що є основним компонентом лікування, забезпечує лікування значної кількості хворих (злоякісні семіномні й несеміномні пухлини яєчка, хоріонепітеліома матки, локалізовані форми остеогенної саркоми, рак молочної залози, саркома Юінга, нефробластоми в дітей і ін.). Частіше хіміотерапія призводить до повної або часткової регресії пухлини з різною тривалістю ремісії (дисемінований рак молочної залози, яєчника, меланома, дрібноклітинний рак легені й ін.), що збільшує тривалість життя хворих і зменшує клінічні прояви захворювання. Хіміотерапія використовується також при раку шлунка, товстої кишки, передміхурової залози, сечового міхура, нирки і т.д.

 Крім цитостатичних препаратів, хіміотерапія включає застосування ендокринних лікарських засобів. Частіше їх застосовують при гормонозалежних пухлинах (рак молочної залози, щитовидної залози, ендометрію, передміхурової залози й ін.).

 Біотерапія.

 Біотерапія включає застосування різних природних біологічно активних агентів (інтерферони, інтерлейкіни і т. д,), проведення імунотерапевтичних заходів з використанням вакцин, активованих лімфоцитів, імуномодулюючих фармакологічних препаратів і т.д.

 При лікуванні хворих із злоякісними пухлинами виникають різноманітні проблеми, рішення яких вимагає участі не тільки онкологів, і кваліфікованих лікарів інших спеціальностей, але й родичів хворого, що повинні мати уявлення про особливості лікувальних методів, застосовуваних у конкретного хворого, можливостях наступної реабілітації.

Психологічний метод

Не секрет, що психологічний настрій грає вирішальну роль в тому, наскільки успішно буде протистояння хвороби.

Деякі види лікування, які використовують вплив сили думки на здоров'я, поліпшують якість життя пацієнтів з онкологічними захворюваннями, за допомогою модифікації поведінки або вираження емоцій. Поведінкова терапія, така як керовані психічні образи, прогресуюча м'язова релаксація, лікування гіпнозом, біологічний зворотний зв'язок, використовується для полегшення болю, нудоти,блювоти і тривожності, які можуть з'явитися в очікуванні або після лікувальних процедур. Індивідуальне або групове консультування, художня і музикотерапія дають пацієнтам можливість протистояти проблемам і емоціям, які викликає захворювання, а також отримувати підтримку від пацієнтів з таким же захворюванням. Пацієнти, які лікуються таким чином, відчувають себе менш самотніми, менше думають про смерть, і оптимістично налаштовані на одужання.

Підтримка друзів і сім'ї допоможе справитися з депресією, страхом і тривогою, які супроводжують таке важке захворювання як рак. В деяких випадках сильна підтримка може навіть вплинути на тривалість життя хворих на рак. Дослідження показали, що чоловіки, у яких був обмеженийколо соціальних контактів, жили менше, в той час як у жінок з хорошою соціальною підтримкою тривалість життя була більше. За допомогою сильної соціальної підтримки можна навіть утримувати хвороба в стадії ремісії, стимулюючи вироблення більшої кількостіклітин-кілерів.

Молитва допоможе полегшити стрес, знайти сенс і мета в житті, принесе втіху. Ще більше користі, якщо людина віруюча. В деяких випадках пацієнти з онкологічними захворюваннями, які вважали себе віруючими людьми,менше переживали почуття неспокою та пригніченості, і навіть менше відчували біль, викликану хворобою.

Висновок: Для лікування онкологічних хворих застосовуються наступні методи: хірургічний, променевий, хіміотерапевтичний, гормональний, біотерапія. Вони можуть застосовуватися як самостійно, так і в комбінації двох чи трьох методів лікування. Але важливо також памятати про неоцыненну роль психологычного супровыду онкологычних хворих та про гарний позитивний настрый у таких хворих та знати можливосты його формування.

Література:

  1. Тарабрина Н. В., Ворона О. А., Курчакова М. С., и др. Онкопсихология. — М.: Институт психологии РАН, 2010. — 176 с.
  2. Психотерапия рака Саймонтон К., Саймонтон С. Психотерапия рака.- СПб: Питер, 2001 (http://cml-stop.ru/viewtopic.php?id=327)
  3. Скребець В.О. Екологічна психологія: онкопсихологічний практикум/ навчальний посібник.- К.: Видавничий дім «Слово», 2011. – 336с.
  4. Скребець, В.О. Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи / В.О. Скребець . – Київ : Слово, 2004 . – 440 с.
  5. Скребець, В. О.  Екологічна свідомість в умовах наслідків техногенної катастрофи: форми прояву, деформації, адаптогенез / В. О. Скребець // Безпека життєдіяльності. — 2006. — №3. — С. 21-25.
  6. Скребець, В. О.  Екологічна свідомість: сутність, властивості, ознаки та форми прояву [Текст] / В. О. Скребець // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. — Чернігів, 2007. — №Вип. 49. — С. 130-136. — (Серія: Психологічні науки).
Подробнее..
Категории: Медицина

Механізми та умови виникнення раку

18.06.2015 13:37:26 | Автор: Milenkaya

Між стресом та виникненням захворювання існує настільки тісний зв'язок, що іноді по силі перенесеного людиною стресу буває можливо передбачити його хворобу.

Ганс Селье у 1920 році проводив дослідження, які доводили, що емоції можуть викликати захворювання.

Сучасні дані підтверджують результати отримані Селье. Ці відкриття доводять, що емоційний стрес може пригнічувати імунну систему і таким чином ослаблювати природний захист організму від раку та інших захворювань.

Найбільш характерним психічним станом, що розвивається під впливом екстремальних чинників життєдіяльності є психологічний стрес.

Психологічний стрес – певний взаємозв’язок між людиною і надмірними вимогами середовища, що пов'язаний з перевищенням її ресурсів та усвідомленням загрози для особистого благополуччя.

Сильний емоційний стрес збільшує сприйнятливість організму до захворювань. Хронічний стрес також призводить до пригнічення імунної системи. Емоційний стрес не тільки пригнічує імунну систему, але і призводить до гормональних порушень. Ці порушення можуть сприяти появі атипових клітин якраз у той момент, коли організм найменше здатний з ними боротися.

Люди знали про зв'язок раку з емоційними станами людини вже більше 2-х тисяч років тому. Так римський лікар Гален звернув увагу на те, що життєрадісні жінки рідше захворюють на рак, ніж ті, які часто знаходяться у пригніченому стані.

У 1701 році англійський лікар Гендрон у трактаті, присвяченому природі і причинам раку, указував на його взаємозв’язок з життєвими трагедіями.

Перше дослідження зв’язку емоційного стресу і раку із застосуванням статистики було проведено в 1893 році Р. Сноу. Із всіх можливих причин, що викликають різні форми раку, найбільш потужними є невротичні. Серед них найчастіше – душевні переживання, за якими слідують скрута і виснажлива праця. Названі причини здійснюють серйозний вплив на розвиток решти чинників, що сприяють цій хворобі.

Висновок: Отже, до механізмів виникнення раку найчастіше відносять механізм виникнення стресу, на це вказують багато дослідників. Найчастіше умовами виникнення раку є емоційний стрес, який може виникати внаслідок травмуючої ситуації, матеріальних проблем або важких умов праці.

Література:

  1. Тарабрина Н. В., Ворона О. А., Курчакова М. С., и др. Онкопсихология. — М.: Институт психологии РАН, 2010. — 176 с.
  2. Психотерапия рака Саймонтон К., Саймонтон С. Психотерапия рака.- СПб: Питер, 2001 (http://cml-stop.ru/viewtopic.php?id=327)
  3. Скребець В.О. Екологічна психологія: онкопсихологічний практикум/ навчальний посібник.- К.: Видавничий дім «Слово», 2011. – 336с.
  4. Скребець, В.О. Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи / В.О. Скребець . – Київ : Слово, 2004 . – 440 с.
  5. Скребець, В. О.  Екологічна свідомість в умовах наслідків техногенної катастрофи: форми прояву, деформації, адаптогенез / В. О. Скребець // Безпека життєдіяльності. — 2006. — №3. — С. 21-25.
  6. Скребець, В. О.  Екологічна свідомість: сутність, властивості, ознаки та форми прояву [Текст] / В. О. Скребець // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. — Чернігів, 2007. — №Вип. 49. — С. 130-136. — (Серія: Психологічні науки).

 

Подробнее..
Категории: Медицина

Філогенез сексуальної поведінки

22.06.2015 13:48:56 | Автор: Milenkaya

     Що ж таке "сексуальність"? У ранніх сексологічних теоріях цього терміна не було, його замінювало поняття "статевого інстинкту". Поняття це вкрай невизначено.

     Одні автори, від Лютера і Монтеня до французького вченого кінця XIX століття Шарля Фере, вважали, що статевий інстинкт - це потреба організму звільнятися від продуктів діяльності статевих залоз, тобто від насіння. Сім'явиверження фізіологічно дуже схоже на сечовипускання або випорожнення. Але як пояснити жіночу сексуальність?

     Інші автори говорять про "репродуктивний інстинкт", потреби продовження роду, яка властива обом статям. Але як пояснити форми сексуальності, свідомо не пов'язані з дітонародженням -- мастурбацію або гомосексуальність?

     Фрейд говорить про два базові інстинкти - життя і смерті. Що ж стосується власне статевого потягу, бажання (латинське слово "лібідо" позначає саме це), то в його основі лежить потреба в задоволенні. У своїй свідомої діяльності людина керується принципом реальності, лібідо ж належить до сфери несвідомого, де панує принцип задоволення. Питання в тому, як поєднувати ці початку.

     Щоб зрозуміти біологічні детермінанти людської сексуальності, необхідно розглянути її історично, в філогенезі.

     Філогенез сексуальної поведінки - яскравий приклад сходження від жорстко запрограмованого інстинктивного поведінки до гнучкого і виборчому. За своїм походженням сексуальне задоволення - засіб стимулювати дітонародження, нагорода за тяжку працю зачаття і породження нового життя. Але надалі сексуальність відокремилася від репродуктивної поведінки, стала самоцінною.

     Автономізація сексуальної поведінки від репродуктивної функції надзвичайно збільшує різноманіття його форм. Воно стає більш виборчим, селективним і вимагає індивідуального навчання. Нижчі тварини, вирощені в ізоляції, досягнувши статевої зрілості, без особливих зусиль освоюють характерну для їх виду техніку спарювання. У собак справа йде складніше. У дослідах ленінградських фізіологів В. В. Антонова і М. М. Хананашвілі з'ясувалося, що цуценята, вирощені в повній ізоляції від однолітків, не могли успішно злучатися, так як не мали необхідних технічних навичок каплиці.

    Ще більш вражаючими були досліди американського психолога Гаррі Харлоу з мавпами-резусами, вирощеними без суспільства однолітків. Обстеження геніталій і імітація статевого акту займають важливе місце в іграх всіх вищих тварин, не виключаючи й людини. Позбавлений цієї можливості дитинча не може своєчасно оволодіти основними прийомами копулятивної техніки. Крім того, ці мавпи відстають у своєму емоційному розвитку, так як не можуть виробити необхідних комунікативних навичок, уміння спілкуватися з собі подібними. На потенційних сексуальних партнерів вони реагують агресією або страхом. Спілкування з однолітками і пов'язані з ним емоційні переживання в чому визначають весь наступний розвиток індивіда і особливо його сексуальні реакції.

    Слід мати на увазі, що окремі сексуальні реакції мають не тільки фізіологічні, але й знакові функції. Парування стадних тварин відбувається не в соціальному вакуумі, а в певній системі відносин з іншими членами стада. Наприклад, домінантна самка у собачій зграї може перешкодити самцеві спаровуватися з іншою самкою. Самець мавпи, що займає низьке місце в ієрархії, не сміє наблизитися до самки в еструс (тічці), якщо поряд знаходиться самець більш високого рангу, але злучається з нею, якщо той відходить.

    Вік, коли тварини починають паруватися, також залежить від соціальної організації, властивої даному виду. Самці морських свинок або щурів спаровуються і виробляють потомство, як тільки їх насінники починають виробляти зрілу сперму. Навпаки, молодий павіан, щоб отримати доступ до рецептивних самкам, повинен не тільки досягти свого повного зростання, але і завоювати певне положення і престиж в стаді. У деяких тварин спаровування монопольно належить трохи домінантним самцям, які пригнічують прояви агресії всередині групи і спільно карають порушників порядку.

    Генетична функція самця - запліднити якомога більше самок, забезпечивши передачу своїх генів потомству, самка ж забезпечує збереження потомства і успадкованих якостей. Це підкріплюється даними репродуктивної біології: самець володіє майже необмеженим запасом насіння, тоді як кількість яєць, яким володіє самка, обмежена. Сексуальна активність самки ссавців лімітується тим, що вона повинна виносити, вигодувати і виняньчив потомство. Мабуть, тому природа подбала про те, щоб самки більшості ссавців могли злучатися тільки в період тічки (еструс), в інший час вони реагують на самців агресивно, що накладає сезонні обмеження і на самців. Проте статеве життя самців у більшості видів більш екстенсивного; один самець зазвичай запліднює багатьох самок, в "сімейному" структурі деяких видів це закріплюється існуванням "гаремів" і т. д.

    Асиметрія статевих ролей і сексуальної поведінки в тваринному світі не означає, що самець "панує" над самкою. Самцеві зазвичай належить право залицяння, причому всередині-статевий відбір самців часто визначається змаганням в силі. Але самка не просто стає здобиччю переможця, а вибирає його з декількох можливих претендентів. Причому мають значення не тільки фізичні дані самця, але і те, якими матеріальними ресурсами він потенційно володіє. Це особливо помітно у птахів. Так, самка болотного кропив'янику вибирає чоловіка не з його зовнішності або красивому голосу, а по тому, наскільки гарною, багатою територією він володіє, від чого залежить благополуччя потомства. Інакше кажучи, це "шлюб з розрахунку": перевагу отримує самець, який здатний забезпечити найбільш сприятливі умови для вирощування потомства.

    Діапазон форм сексуальної поведінки у тварин надзвичайно широкий - від зовні безладного спарювання в одних видів до тривалого парного співжиття у інших. Це завжди має якусь видову доцільність як з точки зору продовження роду, так і з урахуванням особливостей видового поведінки, що залежать в кінцевому рахунку від екології.

    Зокрема, перехід від полігамії, переважаючою у більшості видів, до "моногамії", тобто до стійкого шлюбного союзу самця і самки хоча б на термін вирощування одного виводка, обумовлений, на думку Е. Вілсона, специфічними умовами, коли одна самка без допомоги самця не може виростити потомство. Там, де батьківські функції виконує одна самка і "батьківства" не існує, відпадає і необхідність в тривалому залицянні і тим більше в тісному шлюбному союзі.

    Сексуальна поведінка вищих тварин пов'язано не тільки з репродуктивною функцією. Деякі фізіологічні реакції мають у них, як і у людей, умовний, знаковий характер. Так йде справа, наприклад, з ерекцією і демонстрацією ерегованого статевого члена. Фізіологічно ерекція статевого члена належить до числа мимовільних і неспецифічних реакцій. У молодих самців вона виникає не тільки у зв'язку з сексуальним збудженням, але і в ситуаціях, що викликають страх, агресію, взагалі емоційне напруження. Вже новонароджені самці приматів, включаючи людини, роблять характерні тазостегнові рухи тіла, випинаючи член, як при каплиці.

    У дорослих самців ці рефлекторні рухи тіла набувають значення знака, стають жестами. Так, у мавп саймірі демонстрація ерогованого члена іншому самцеві - жест агресії і виклику. Якщо самець, якому адресований такий жест, що не потупивши і не прийме пози підпорядкування, він тут же піддасться нападу, причому в стаді існує на цей рахунок жорстка ієрархія: ватажок може показувати свій член всім, а інші самці - строго за рангом. Схожа система ритуалів і жестів існує у павіанів, горил і шимпанзе.

    Відомий і механізм її передачі: поки дитинча мале, на його ерекції не звертають уваги, але як тільки він вступає в період статевого дозрівання, дорослі самці сприймають ерогований член як жест виклику і жорстоко б'ють підлітка, так що, виростаючи, він уже розуміє значення цієї фізіологічної реакції і відповідно контролює її.

    "Відлякує" сила статевого члена застосовується і проти зовнішніх ворогів. Німецький етолог Вольфганг Віклер описав каральних павіанів і зелених мавп в Африці. У той час як стадо годується чи відпочиває, такі самці сидять на видних місцях, розставивши ноги і демонструючи частково ерерогований член. Це служить як би попередженням чужинцям, щоб вони не турбували стадо. Зв'язок такої поведінки з древніми фаллическими культами, про які буде мова пізніше, досить очевидна.

    Деякі форми сексуальної поведінки не тільки не мають репродуктивного сенсу, але й суперечать правилам поло-рольової диференціації. Наприклад, самець "підставляється", а самка робить "наскок". Причини такого "гомосексуального" поведінки можуть бути різними. В одному випадку вся справа в труднощах розпізнавання істинного статі партнера. Наприклад, жаби не можуть визначити стать партнера на відстані, тому сексуально активний самець налітає на будь-яку рухому особина свого виду; подальше залежить від реакції партнера: самка поведеться рецептивно, а самець почне чинити опір, змусивши "насильника" піти. Бики і жеребці в стані збудження нерідко наскакують навіть на неживі предмети. Однак наскок одного самця на іншого частіше відбувається за відсутності самки, при появі якої самець зазвичай переключає увагу на неї.

   В інших випадках сексуальна поведінка виражає ієрархічні відносини панування-підпорядкування. Така поведінка зафіксовано у багатьох тварин - овець, гірських кіз, ящірок, мавп, дельфінів. Копулятивні позиції при цьому тільки імітуються, причому домінантний самець чи самка виконує маскулінну роль, а більш слабкий партнер - фемінінності.

   Іноді сексуальний контакт (спаровування, взаємна мастурбація) є елементом ігрового спілкування одностатевих молодих тварин.

   У мавп "підставляння" - своєрідний жест примирення після сварки. Виросли разом і пов'язані узами взаємної прихильності молоді самці нерідко "підставляються" або наскакують один на одного, але, як в дитячих іграх, це найчастіше лише вираз дружніх почуттів. Те ж може відбуватися в стані афекту. За словами Джейн Лавік-Гудалл, в момент сильного хвилювання один самець шимпанзе може притиснутися до іншого і навіть піднятися на нього, але ця форма поведінки висловлює лише потреба у фізичному контакті з родичем.

   І лише в дуже рідкісних випадках у наявності виключно гомосексуальна поведінка, обумовлене гормональної фемінізацією або специфічними умовами індивідуального розвитку (наприклад, коли два однополиї цуценяти ростуть в ізоляції від інших тварин і всі їх прихильності зосереджені один на одному).

  Таким чином, навіть сексуальну поведінку тварин зводиться до забезпечення репродуктивної функції і не є чисто інстинктивним. Людська сексуальність - тим більше.

  Американський фізіолог Пол Мак-Лін і його співробітники в дослідах на мавпах саймири та інших тварин знайшли, що роздратування деяких відділів головного мозку викликає певні сексуальні реакції - в одному випадку ерекцію, в іншому - еякуляцію, у третьому - мастурбацію.

   Електричне стимулювання лобових часток головного мозку у людей також викликає еротичні оргазмоподобние переживання. Причому нервові центри, що регулюють оральні, тобто локалізовані в порожнині рота, реакції, тісно пов'язані з центрами, регулюючими генітальні реакції: їх низькочастотне роздратування викликає спочатку слиновиділення і жувальні реакції, а приблизно через хвилину - ерекцію члена. У тварин і людських немовлят ерекція нерідко спостерігається під час годування.

   Мак-Лін пояснює це особливостями філогенезу: в неокортексі, тобто у вищих, філогенетично пізніших відділах мозку, голова і хвіст представлені як протилежні, полярні точки тіла, але в лімбічних частках вони зближуються завдяки почуттю нюху, яке властиве як для харчування, так і для спарювання тварин.

   Обнюхування або облизування аногенітальних частин - важлива частина ритуалу знайомства і вітання у багатьох тварин. Фізіологи пояснюють це дією так званих феромонів - виділених геніталіями пахучих речовин, що викликають у особин протилежної статі статеве збудження.

   Наявність феромонів у людини довгий час заперечувалося. Деякі вчені вважають, що у людини у зв'язку з особливостями його анатомії (прямоходіння) роль нюхових сексуальних подразників значно менше, ніж у тварин, поступаючись місцем зоровим сприйняттям.

   Окремі сексуальні реакції нейрофізіологічних пов'язані не тільки один з одним, але і з безліччю інших, сексуальних реакцій.

   Один дослідник ввів в мозок щура-самця тестостерон, розраховуючи викликати агресивну поведінку і статеве збудження. Однак у самця раптом проявився материнський інстинкт: замість спаровування з підсадженої до нього самкою він почав "няньчити" її. Ін'єкція тестостерону в сусідню точку мозку дійсно викликала агресію і статеве збудження, а ін'єкція між цими двома точками - "змішане" поведінка, коли агресивність перемежовувалася з проявом турботи і материнськими реакціями.

   Роздратування одних і тих же ділянок головного мозку може викликати не тільки реакції, відмічені Мак-Лином, але і багато інших, які при всьому бажанні неможливо "пов'язати" з сексуальністю. Тому фахівці наполегливо застерігають проти ілюзії легкого переходу від експериментального маніпулювання окремими нейрофізіологічними реакціями до "управління" і нейрохірургічної корекції сексуальної поведінки людини в цілому. Вони вказують на розпливчастість і неясність самого поняття "статевих центрів", локалізованих в певних точках мозку, поліфункціональність регулюють сексуальну поведінку нервових механізмів і особливо принцип єдності і цілісності центральної нервової системи.

  За книгою І.Кона " Смак забороненого плоду"

 

 

Подробнее..
Категории: Медицина

Особливості та методи лікування сексуальних парафілій

22.06.2015 13:46:35 | Автор: Milenkaya

Якими б причинами не викликалися різні парафілії, всі вони мають ряд загальних властивостей.

1) Усі парафілії - результат швидше навчення та індивідуального досвіду, ніж помилок природи.

2) Ступінь поширеності тієї чи іншої парафілії пов'язана з культурними нормами і способом життя народу.

3) Всі парафілії кореняться в особливостях дитячого і підліткового сексуального досвіду.

4) Парафілії значно частіше вражають чоловіків, ніж жінок.

     Далі між вченими починаються розбіжності. Фрейд вважав, що всі сексуальні варіації, які він називав збоченнями, кореняться в особливостях дитячого розвитку і являють собою зупинку чи повернення до його пройдених етапів. Наприклад, ексгібіціонізм - наслідок дитячого страху кастрації: демонструючи свої геніталії, чоловік доводить, що вони в цілісності й схоронності. Розвиваючи ці ідеї, відомий американський психіатр Роберт Стіллер бачить в сексуальних варіаціях "еротичну форму ненависті", своєрідну фантазію помсти: ексгібіціоніст мстить жінкам за випробуваний в дитинстві страх кастрації, фетишист зменшує свої тривоги шляхом дегуманізації, уречевлення сексу і т. д.

    Інші психологи підкреслюють роль навчання. Збіг першого сильного статевого збудження з якимось зовнішнім стимулом може пройти безслідно, але якщо пам'ять про подію включається в мастурбаціонну фантазію підлітка, то цей стимул закріплюється і набуває потужної еротичної сили.

    Традиційна психіатрія вважала всі сексуальні девіації хворобами. Сучасна медична сексологія вважає, що це не так. Якщо девіація не заподіює особливих незручностей ні самому суб'єкту, ні оточуючим його людям, її можна розглядати просто як індивідуальну особливість. Інша справа, якщо парафілія загрожує інтересам оточуючих (наприклад, при педофілії) або якщо сам суб'єкт не може з нею примиритися, переживає її як хвороба або порок. У цих і тільки в цих випадках необхідна психотерапія. Але яка? Як пише польський сексолог Казімєж Імелінскій, сексологічне лікування може бути успішним лише за двох умов. "Першою умовою є значна тривалість сексологічного лікування. Це вимагає від терапевта великих витрат часу для того, щоб зрозуміти страждання людини в контексті всієї його біографії і, як правило, складної суспільної ситуації, в якій він знаходиться. Сам процес лікування також вимагає значних витрат часу. Другою умовою є доброзичливе, перейняте розумінням ставлення терапевта, що дозволяє встановити справжній міжлюдських контактів, що характеризується довірою з боку хворого. Атмосфера поспіху, штучності, фальшивой доброзичливості, обумовленої швидше раціональними чи іншими причинами, ніж бажанням допомогти емоційному "клієнтові", не можуть створити оптимальних умов для проведення сексологічного лікування ".

    Лікування сексуальних девіацій особливо складно, оскільки вони кореняться в дитячому досвіді, "скасувати" який неможливо, ліки в таких випадках безсилі.

Можна лише: а) зменшити внутрішнє напруження особистості, зробити сексуальне девіацію менш значущою і нав'язливою; б) послабити статевий потяг; в) змінити, модифікувати найбільш одіозні форми сексуальної поведінки.

    Перша стратегія спрямована на те, щоб розблокувати девіацію, зробити її більш зрозумілою і завдяки цьому - менш вимушеною. Це може бути досягнуто за допомогою як психоаналізу, так і інших форм психотерапії.

    При особливо небезпечних парафіліях (агресивна педофілія, садизм) єдино можлива форма профілактики - зниження рівня статевого потягу. Раніше для цього подекуди застосовували кастрацію або хірургічні операції на гіпоталамусі. Зараз ці методи засуджуються. Та ж мета може бути досягнута фармакологічно - регулярним прийомом антиандрогенів. Однак гормональні препарати не виліковують сексуальних девіацій, а тільки знижують рівень лібідо, полегшуючи свідомий самоконтроль.

    У деяких випадках, щоб не потрапляти у в'язницю, людині достатньо модифікувати зовнішні форми своєї сексуальної поведінки. Цьому служать різні варіанти поведінкової терапії, від вельми жорстокою аверсивної терапії (у людини виробляють огиду до певних дій, супроводжуючи їх неприємними подразниками накшталт електрошоку або блювотного рефлексу) до більш гуманної та тонкої психотерапії, заснованої на методах навіювання.

    Найефективніша терапія сексуальних девіацій, застосовувана в США з ініціативи Джона Мані з 1966 року, заснована на поєднанні антиандрогенного препарату Депопровера та спеціальної психотерапії. Однак це можна робити тільки за призначенням лікаря (інші антіандрогени дають небажані побічні результати) і під суворим контролем протягом багатьох років, а то і всього життя. Варто тільки припинити прийом Депопровера, як пацієнт знову вчиняє дії, що привели його до в'язниці.

    Взагалі ставлення до сексуальних меншин не так медична, скільки соціальна проблема. Є форми поведінки, які нетерпимі в цивілізованому суспільстві, вони вимагають лікування і суворого контролю. Але не все можна і потрібно регламентувати. Культура - насамперед гуманність і терпимість. Тим часом, за мудрому зауваженням Ф. М. Достоєвського, "вельми багато людей хворі саме своїм здоров'ям, непомірною впевненістю у своїй нормальності і тим самим заражені страшним зарозумілістю, безсовісним самозамилуванням, що доходить іноді мало не до переконання в своїй непогрішності". Така установка набагато небезпечніше будь-яких сексуальних девіацій.

    За книгою І.Кона " Смак забороненого плоду"

Подробнее..
Категории: Медицина

Сутність та види сексуальних парафілій

12.06.2015 12:45:33 | Автор: Milenkaya

Сексуальні порушення заважають людині успішно функціонувати в якості сексуального істоти і позбавляють його пов'язаного з цим задоволення. Які б не були їх причини, вони проявляються як фізіологічні розлади. Людина хоче, але не може. Навпаки, сексуальні девіації стосуються виключно спрямованості лібідо. Для них характерна незвичність вибору. В одному випадку дивний об'єкт потягу, в іншому - способи його реалізації, в третьому - необхідні для цього умови.

Соціологічний термін "девіація" має більш вузький зміст, позначаючи поведінку, яка порушує якісь соціальні або культурні норми, викликаючи насторожене або вороже ставлення оточуючих. Ще сильніше цей негативний оціночний сенс в понятті "статеве збочення", яке передбачає, що така поведінка не тільки незвично, але і болісно, ​​що воно порушує не тільки соціальні норми, а й закони природи. Нарешті, психологічно ненормально не тільки те, що дивно (погляд з боку), але й те, що заподіює самій людині незручності і робить його в якомусь сенсі неповноцінним. Це найкраще передається поняттям "парафілія" (від грецьких слів "пара" - близько, поблизу, і "філія" - потяг), тобто "неправильне потяг". Парафілія необов'язково порушує соціальні норми або є хворобою, але вона завжди буває вимушеною і заподіює суб'єкту, а іноді й оточуючим якісь неприємності.

У сексологічних довідниках описується кілька десятків різних парафілій:

акротомофілія - ​​потяг до партнера з ампутованою кінцівкою;

Асфіксофілія - ​​еротичне самоудушенія;

аутонекрофілія - ​​уява себе трупом;

аутопедофілія - ​​уява себе дитиною і потреба, щоб з ним поводилися, як з немовлям;

копрофілію - збудження запахом і смаком калу;

копрофагія - поїдання калу; еротична піроманія - потреба щось підпалювати; еротолалія - ​​потреба вимовляти непристойності;

фроттаж - потреба тертися об сторонньої людини в громадському місці; геронтофілія - сексуальний потяг до людей похилого віку;

клізмофілія - ​​сексуальне задоволення пов'язане з клізмою;

некрофілія - ​​труположство;

піктофілія - ​​нестримна потреба дивитися еротичні картинки, фільми або відеокасети;

скатофілія - ​​потреба говорити про сексуальні або непристойних речах зі сторонніми людьми;

скоптофілія - ​​потреба показувати іншим свої (ексгібіціонізм) або розглядати (вуайеризм) чужі статеві органи;

сомнофілія - ​​потреба пестити сплячого незнайомця;

телефонна скатофілія - ​​потреба говорити непристойності незнайомій людині по телефону;

урофілія - ​​насолода смаком і запахом сечі і самим процесом сечовипускання; зоофілія - ​​скотоложство;

зоосадизм - заподіяння болю тваринам і т. д.

       Найбільш часто зустрічаються парафилий - ексгібіціонізм, вуайєризм, фетишизм, трансвестизм, садомазохізм і педофілія, тому ми їх розглянемо докладніше.

     Ексгібіціонізм - потреба чоловіка показувати свої геніталії людям, які цього не хочуть і не очікують, як правило, жінкам. Оголення геніталій - важливий аспект статевого життя, який може мати різний суб'єктивний сенс. Це люблять робити маленькі діти.

Деякі чоловіки відчувають потребу демонструвати свої статеві органи незнайомим жінкам або дівчаткам, отримуючи від цього сексуальне задоволення.

Ексгібіціоністи здебільшого відрізняються боязливістю, сором'язливістю, відчувають різні сексуальні труднощі, соромляться свого тіла, хотіли б мати більш значний член і т. п. Ексгібіціонізм - типовий невротичний симптом, за яким стоїть невпевненість у собі, страх перед жінкою, невміння підійти до неї. Це своєрідна форма компенсаторної поведінки та символічної агресії.

Оскільки ексгібіціонізм лякає жінок, він часто асоціюється з насильством. Насправді такі люди цілком нешкідливі. Німецькі вчені вивчали сотні судових справ про ексгібіціонізмі за багато років і не знайшли жодного випадку, коли б він супроводжувався згвалтуванням. Жертва обробляється, як правило, легким переляком, що не залишає довгострокових наслідків.                 

     Вуайеризм(від французького "Вуар" - дивитися), або скоп-тофіль (від грецького "скопейн" - дивитися), - потреба підглядати за оголеними жінками або за сексуальними діями інших. Сам по собі такий інтерес цілком нормальний. Рідкісний хлопчик втримається від спокуси потайки подивитися на голу жінку, а багато чоловіків охоче дивляться порнографічні картинки і фільми. Специфіка вуайєризму в тому, що таких чоловіків збуджує тільки підглядання, і притому лише таке, яке залишається таємним, забороненим. Порнографія їх мало цікавить. Здебільшого це молоді, пізно дозрілі, сором'язливі люди. У дитинстві і юності більшість вуайерів зазнавали труднощів у спілкуванні з дівчатками, багато хто мав дивні мастурбаціонні фантазії і гостре почуття провини з цього приводу. Як і ексгібіціонізм, вуайєризм вкрай рідко супроводжується насильством, але оскільки це порушує права інших людей, таким людям часто доводиться мати справу з міліцією. Найкраще просто не звертати на них уваги. Але якщо підглядають чоловік намагається сам привернути до себе увагу, потрібна обережність: це вже не просто вуайеризм.

       Фетишизм - стан, коли статеве збудження викликає якийсь певний предмет - окрема частина тіла, предмет жіночого одягу або який завгодно інший об'єкт, який у інших людей може і не викликати еротичних асоціацій. Загальна психологічна основа фетишизму - здатність людини створювати символи і еротизувати  речі. Деякі еротичні символи більш-менш універсальні і включені в систему культурного сексуального символізму. Нікого не дивує, що чоловіка збуджують не тільки самі жіночі статеві органи, але також їх зображення або предмети інтимного туалету, що асоціюються з статевою близькістю. Багато людей мають свої власні, суто індивідуальні сексуальні символи, які їх порушують, а інших залишають абсолютно байдужими.

Парафілією це стає тільки в тому випадку, якщо символ перетворюється на фетиш, тобто наділяється самостійним існуванням і набуває владу над суб'єктом. Наприклад, якщо чоловіка хвилює не жіноче тіло, а тільки ступня або груди, або якщо збуджує якийсь особливий предмет, наприклад, туфля або панчоха. Фетишизм безпечний для оточуючих, але вкрай збіднює сексуальне життя індивіда, позбавляючи її особистісної забарвленості. Фетишиста збуджують предмети, а не люди, пов'язані з цими предметами. Його сексуальне життя гранично відчужене і самотне. Фетишист живе виключно власною уявою, розряджаючи його шляхом мастурбації. І оскільки його фантазії дивні, він ні з ким не може поділитися ними.

      Трансвестизм (від латинських слів "транс" - через і "вестире" - одягатися) - отримання сексуального задоволення від перевдягання в одяг протилежної статі. Це дуже складне явище. У стародавніх суспільствах існували суворі правила статеворольової поведінки, включаючи одяг, регулювалися і випадки можливого порушення цих правил.

На відміну від транссексуалів, які відкидають свій громадянський підлогу, трансвестити звичайно не мають на цей рахунок сумнівів і не хочуть змінювати свою статеву ідентичність. Не є вони і гомосексуалами. Хоча деякі гомосексуали переодягаються в жіночий одяг, саме по собі переодягання не дає їм еротичних переживань, це просто знакова поведінку, що дозволяє визначити свою сексуальну роль і залучити відповідного партнера. Те ж потрібно сказати про лесбіянок, що надягають чоловіче вбрання. Навпаки, трансвеститам саме жіночий одяг дає максимум сексуального задоволення, в інший же час вони одягаються і поводяться як інші чоловіки. Деякі автори вважають трансвестизм формою фетишизму (фетишем є жіночий одяг). Однак схильність до перевдягання виникає у багатьох трансвеститів раніше, ніж зазвичай формуються сексуальні фетиші.

Трансвестизм може мати різні причини і мотиви. В одному випадку він безпосередньо пов'язаний з обставинами, що викликали перше сильне статеве збудження: хлопчик надягає білизна старшої сестри, незвичайна ситуація викликає у нього сильне збудження, яке закріплюється Мастур-баціоннимі фантазіями і стає нав'язливою потребою на всю решту життя. В іншому випадку жіноче плаття дозволяє чоловікові розслабитися, звільнитися від жорстких і сором'язливих рамок чоловічої статевої ролі. У третьому випадку в наявності еротізірованного рольова гра, можливість проявити себе з незвичайного боку. Деяких трансвеститів привертає сама по собі естетика жіночого одягу, в ній вони здаються собі більш красивими.

Для оточуючих ця парафілія абсолютно нешкідлива, але іноді така поведінка шокує дружин і домашніх, спонукаючи людини звертатися до лікаря.

За книгою І.Кона " Смак забороненого плоду"

Подробнее..
Категории: Медицина

Психологічні теорії статі

22.06.2015 13:21:31 | Автор: Milenkaya

        Навіть якщо обмежитися біологією, статеві відмінності увазі не тільки репродуктивні властивості і репродуктивна поведінка самців і самок, але весь пов'язаний з ними спектр так званого статевого диморфізму, тобто розбіжності анатомічних, фізіологічних, психічних і поведінкових ознак особин одного і того ж біологічного виду в залежності від підлоги. У кінцевому рахунку, всі ці особливості сягають своїм корінням в особливості статевого розмноження. Але питання це надзвичайно складний.

       Відповідно до теорії московського вченого В. А. Геодакяна, процес самовідтворення будь-якої біологічної системи включає в себе протилежні тенденції: спадковість - консервативний фактор, який прагне зберегти у потомства батьківські ознаки, і мінливість, завдяки якій виникають нові ознаки. Самки уособлюють постійну "пам'ять", а самці - оперативну, тимчасову "пам'ять" виду. Потік інформації від середовища (зміна зовнішніх умов) спочатку сприймають самці, які тісніше пов'язані з умовами зовнішнього середовища. Лише потім, після відсіювання стійких зрушень від тимчасових, випадкових, генетична інформація потрапляє всередину захищеного самцями стійкого "інерційного ядра" популяції, представленого самками.

      Оскільки самці втілюють принцип мінливості, все нові ознаки у розвитку виду спочатку виникають у самців і лише потім передаються самкам, у яких, навпаки, сильніше представлені всякого роду рудименти.

      Теорія В. А. Геодакяна приваблює своєю логічною стрункістю і підтверджується солідними науковими даними. Але статевий диморфізм неоднаково проявляється в різних видів, причому варіює не тільки ступінь відмінностей між самцями і самками, але в деяких випадках і характер, напрямок цих відмінностей.

     Розуміння філогенетичних функцій статевого диморфізму саме по собі не відповідає на питання, як саме і наскільки він проявляється в різних сферах життєдіяльності. Статеві відмінності існують на всіх рівнях розвитку і функціонування організму. Але поряд з альтернативними, взаємовиключними властивостями (один і той же індивід не може в нормі одночасно мати і чоловічими і жіночими статевими органами), існує безліч якостей, однаково притаманних обом статям, і таких, де відмінності між ними тільки кількісні. Це стосується як соматичних (тілесних), так і поведінкових властивостей, які, до речі, часто не збігаються.

    Спочатку, за своїм генетичним задаткам, всі організми біпотенціальні, тобто можуть розвиватися як по жіночому, так і за чоловічим типом. Деякі риби навіть можуть багаторазово змінювати свій морфологічний підлогу, перетворюючись із самців в самок і назад.

    Чим вище рівень розвитку виду, тим складніше детермінація статевої приналежності його особин і тим багатогранніше зв'язок статевої диференціації з іншими аспектами розвитку. Більш складний онтогенез і різноманітніша, індивідуалізована діяльність породжують і більше число індивідуальних варіацій в психіці і поведінці, не укладаються в рамки формули: чоловіче чи жіноче.

    При вивченні статевої диференціації у людини не можна не враховувати також соціально-історичних факторів. Здається досить привабливим "вивести" з статевого диморфізму не тільки психофізіологічні відмінності між чоловіками і жінками, але й існуючі форми статевого поділу праці. Однак з соціології та етнографії відомо, що статеві ролі і статевий поділ праці залежать від безлічі конкретних соціальних та екологічних умов, а з психології - що маскулінні і фемінні риси багато в чому визначаються характером життєдіяльності індивідів.

    Тому поряд з біологічним поняттям статі, в сучасній науці існує категорія соціальної статі, що позначає сукупність соціокультурних і поведінкових характеристик індивіда, що визначають його особистий соціальний і правовий статус як чоловіка або жінки. Щоб відрізнити це поняття від біологічної статі, соціальна стать позначають запозиченим з англомовної літератури терміном "гендер" (від латинського слова gender - граматичний рід). "Гендерні дослідження", складові один з найважливіших розділів сучасного суспільствознавства, на відміну від біології статевого диморфізму, вивчають соціальні та культурні відмінності в положенні і поведінці чоловіків і жінок в конкретній соціокультурному середовищі.

    Але і це ще не все. Щоб зрозуміти реальну поведінку чоловіків і жінок, потрібно знати не тільки його біологічні константи і соціальні чинники, такі, як статевий / гендерний поділ праці, особливості виховання хлопчиків і дівчаток і т. д., але і те, як все це відбивається і заломлюється в людської психології: як відбувається усвідомлення індивідом своєї статевої приналежності, вироблення відповідного самосвідомості, рівня домагань, самооцінки і т. д.

    Причому тут нічого не можна приймати на віру. Одним з найнебезпечніших і живучих наслідків багатовікового соціальної нерівності жінок є сексизм - реакційна система соціальних стереотипів, переконань і вірувань, які абсолютизують і біологізують статеві відмінності, стверджуючи перевагу однієї статі над іншою і тим самим обгрунтовуючи соціальна нерівність чоловіків і жінок. За своїм ідеологічним функціям у відносинах між статями сексизм аналогічний расизму у відносинах між расами і етносами.

     У XIX столітті чоловічі і жіночі риси вважалися взаємовиключними, а всякий відступ від нормативу сприймалося як патологія чи крок у напрямку до неї (вчений жінка - "синя панчоха" і т. п.). Поступово, у міру соціальної емансипації жінок, жорсткий нормативізм поступився місцем ідеї континіуму маскулінно-фемінільних властивостей.

     Наприклад, змагальні види спорту здавна вважалися чоловічими, а жінки-спортсменки зазвичай виявляли низькі показники за традиційними вимірами фемінільності, їх характер виглядав швидше маскулінним. У ряді випадків це підтверджувалося і ендокринологічно. Однак дослідження групи канадських тенісисток і гандболісток і порівняння їх зі спортсменами-чоловіками показали, що ці дівчата поєднують цілий ряд "маскулінних" якостей (змагальність, завзятість, безкомпромісність у боротьбі і т.д.) з високим рівнем фемінності в інших аспектах. Тобто фемінінність і маскулінність необов'язково виключають одне одного.

     Хоча стереотипи маскулінності і фемінності історичні, вони відрізняються великою стійкістю. За останні 20 років американські жінки добилися помітних успіхів у боротьбі за рівноправність з чоловіками у праці та суспільного життя. Однак уявлення американців про реальних і бажаних властивості чоловіків і жінок змінилися дуже мало: чоловіки як і раніше вважаються "агресивними", "працьовитими" і "здатними до лідерства", а жінки - "чутливими", "емоційними" і "піклуються про зовнішність". Причому чоловічі стереотипи змінюються повільніше, ніж жіночі.

     До недавнього часу було прийнято вважати гендерні особливості однозначними, намертво пов'язаними з статевою приналежністю індивіда. Якщо жінка пасивна і ніжна, то вона буде такою в будь-яких ролях і ситуаціях. Але це зовсім не обов'язково. Чоловіки і жінки взаємодіють один з одним не у вакуумі, а в конкретних соціальних ролях, причому характер гендерної, статево-рольової диференціації в різних сферах діяльності, наприклад на виробництві та в сім'ї, часто-густо не збігається.

    За книгою І.Кона "Смак забороненного плоду"

.

Подробнее..
Категории: Медицина

Партнерські дисфункції: як їх вилікувати та подолати

11.06.2015 00:56:12 | Автор: Milenkaya

Особливу групу порушень становлять так звані партнерські дисфункції, коли обидва партнери окремо здорові, а разом у них "не виходить". Сексуальна дисгармонія може проявлятися по-різному. В одному випадку в наявності неоднаковий рівень сексуального бажання: він хоче мати зносини частіше, ніж вона, або навпаки. Це найпоширеніша партнерська дисфункція; за підрахунками американських сексологів, від неї страждає 31 відсоток всіх звертаються за допомогою пар. У фільмі "Анні Хол" знаменитий американський режисер Вуді Аллен добре показав різницю сприйняття подружжям однієї і тієї ж ситуації. На питання сексолога, чи часто вони займаються сексом, дружина відповідає: "Весь час - три рази на тиждень", а чоловік: "Майже ніколи - три рази на тиждень".

В іншому випадку в наявності розбіжність сексуально-еротичних переваг: один з партнерів категорично не хоче робити те, що приносить найбільше задоволення іншому.

Деякі пари не можуть здійснювати статевий акт, тому що він викликає в одного з них хворобливі відчуття (це явище називається діспареуніею). У чоловіків діспареунія частіше викликається органічними причинами, наприклад, занадто тугою крайньою плоттю, що не задирається під час ерекції і заподіює біль голівці члена. Від поведінки партнерки це, зрозуміло, не залежить. У жінок біль іноді викликається гормональної недостатністю або неповним статевим збудженням, що призводить до відсутності вагінальної любрикації; якщо чоловік не зважить на це і буде форсувати статевий акт "всуху", що не заповнивши відсутню мастило якимось штучним любрикантом, зносини виявиться болісним і можуть породити надалі страх перед статевим актом з даними партнером. Той же ефект може давати невдалий минулий сексуальний досвід та інші страхи і фобії. А з іншим, більш ніжним або більш досвідченим сексуальним партнером все може бути добре.

Ще більш складний випадок - сексуальне огиду (аверсія) до партнера, що розповсюджується на весь його тілесний і моральне обличчя і робить секс з цією людиною неможливим.

Оскільки причини партнерських дисфункцій дуже різноманітні, щоб розібратися в них, потрібна допомога фахівця, який підкаже, що і як слід робити. Обмін взаємними роздратованими звинуваченнями в "імпотенції", "холодності" або "збочених бажаннях" тільки ускладнює ситуацію, часто роблячи її непоправною. Однак перелагать всю відповідальність за своє сексуальне життя на лікарів або психологів теж неправильно. "Хороший секс" вимагає не тільки і навіть не стільки сексологічних, скільки психологічних знань. Причому далеко не все в ньому робиться спонтанно, само собою.

 

Головні передумови хорошого сексу, по Верні Зілбергелду, це:

Наявність достовірної та достатньої інформації про вашу власної сексуальності, сексуальності вашого партнера і про секс взагалі.

Установка не на досягнення, а на отримання задоволення.

Підтримка відносин, що сприяють хорошому сексу; сексуальна радість згасає в атмосфері напруженості, ворожості і відчуженості, тому ваші відносини повинні бути вільними, доброзичливими і теплими.

Здатність до словесного і невербальному, тілесному спілкуванню з приводу сексу.

Наполегливість у вираженні і реалізації своїх бажань, вміння самому домагатися задоволення і одночасно - максимальна чутливість до бажань партнера, готовність і здатність задовольнити їх.

Розуміння, прийняття та облік відмінностей між статями. Сучасні теорії і форми сексуальної психотерапії дуже різноманітні, але в них є дві головні орієнтації.

Психоаналітичний підхід вважає всі сексуальні розлади, що не мають органічних причин, наслідком травматичних подій дитинства, які повинні бути усвідомлені і свідомо подолані. Ця форма терапії в багатьох випадках дає хороші результати, але вимагає довгого часу, може бути, кількох років, і дуже дорого коштує.

Поведінкова терапія, що поширена під впливом Мастер та Джонсон, значно простіше. Грунтуючись на психологічної теорії навчання, вона намагається усунути безпосередні причини психосексуальних порушень, Бездіючи не так на мотиви, а на поведінку. У центрі уваги перебувають конкретні вправи, що підвищують сексуальну компетентність індивіда і його впевненість у собі. Цей вид терапії дає швидкі результати, але критерії успіху тут не завжди певні, як, втім, і в психоаналізі. Крім того, поведінкова терапія часто механистична.

Тому найбільш вдумливі сексологи застосовують змішані методи. Але головне, в чому сходяться практично всі, - це апеляція до власної активності особистості, установка на те, щоб психотерапія була самовихованням і аутотерапіей.

Багато психосексуальні труднощі пов'язані з тим, що люди не вміють або не сміють висловлювати свої бажання в словах.

Щоб перевірити себе і одночасно оцінити якість своїх партнерських відносин, задайте собі кілька питань.

Чи можете ви сказати своєму партнерові, що вам потрібно більше часу для себе, щоб побути з друзями, почитати, просто побути на самоті?

Чи можете ви сказати йому (їй), що ви хочете проводити більше часу з нею (з ним)?

Чи можете ви дати їй (йому) зрозуміти, що вас турбує щось таке, що він (вона) зробив або не зробив?

Чи можете ви дати зрозуміти, що ви зараз не в настрої для сексу, навіть якщо партнер цього хоче?

Чи можете ви  дати зрозуміти, коли ви хочете любовної близькості?

Чи можете ви прямо сказати, яким саме сексуальним ласкам та іграм ви віддаєте перевагу, взагалі або в даний момент?

Чи можете ви пояснити партнерові, що заважає вашому збудженню, бажанням або діям?

Чи можете ви запитати, які сексуальні ласки воліє спробувати ваш партнер?

Чи можете ви  сказати, що хочете зупинитися в середині любовної гри?

Чи можете ви завести розмову про те, що б ви хотіли змінити у вашому сексуальному житті?

Чи можете ви відстоювати свою точку зору, якщо партнер з нею не погоджується?

У разі розбіжностей, чи можете ви зрозуміти грунтовність як своєї, так і його (її) позиції і постаратися знайти прийнятне рішення для обох?

Якщо на якійсь з цих питань вам доведеться відповісти "ні", - у вашій сексуальності та / або партнерських стосунках не все в порядку, постарайтеся врегулювати їх.

В подружніх і партнерських відносинах діють ті ж елементарні правила, що і у всіх інших людських відносинах.

Ось, наприклад, 10 головних правил, які формулює відомий датський сексолог Пребен Хертофт:

Людина сама відповідає за те, що він робить у свого спільного життя з партнером.

Свої бажання потрібно формулювати в ясній і позитивній формі, а не у вигляді питань.

На бажання партнера потрібно відповідати виразно: так чи ні.

Якщо виникають розбіжності, їх потрібно вирішувати конструктивно, не ображаючи один одного.

У любовних ласках треба робити те, що тобі самому хочеться, але враховувати при цьому реакцію партнера.

"Активні" і "пасивні" ролі повинні чергуватися.

Увага не повинно зосереджуватися на геніталіях.

Сексуальна насолода і оргазм - не одне і те ж, оргазм - тільки частина інтимної близькості.

Сексуальне єднання самоцінною і не потребує ніякого виправдання.

Сексуальність вільна, людина не повинна себе гвалтувати.

Сексуальні розлади легше попереджати, ніж лікувати, і найбільше нам заважають наші власні тривоги і страхи.

За книгою І.Кона "Смак забороненого плоду"

Подробнее..
Категории: Медицина

Психологічні вправи для подолання передчасної еакуляції

11.06.2015 00:56:32 | Автор: Milenkaya

 

Передчасна еякуляція означає, що сім'явиверження відбувається занадто швидко, до досягання оргазму або на самому початку статевого акту, позбавляючи тим самим задоволення обох партнерів і особливо жінку. Причини цього порушення надзвичайно різноманітні, але органічних причин цього порушення не виявлено. Деякі автори думають, що передчасна еякуляція - наслідок несприятливого раннього сексуального досвіду, коли чоловік мав здійснювати статевий акт в поспіху через відсутність умов, спокійною інтимної обстановки. Інші вважають її характерною для молодих чоловіків, які відчувають сексуальне перезбудження. Фактично ця біда трапляється з чоловіками різного віку і в будь-яких ситуаціях. Однак вона добре піддається психотерапевтичним методам і поведінкової терапії.

Зазвичай люди думають, що чоловік, який страждає передчасною еякуляцією, повинен відволіктися, забути про неї. Насправді потрібно якраз протилежне - свідомий самоконтроль. Для цього є спеціальні вправи, так звана "старт-стоп техніка": партнерка викликає у чоловіка повну ерекцію, а коли він відчуває, що готовий до еакуляції, стимулювання припиняється і ерекція спадає. Багаторазове повторення цієї вправи дозволяє чоловікові самому контролювати еякуляцію, позбавляючи його від багатьох тривог і страхів. Мастер та  Джонсон вдосконалили цю методику, додавши до неї техніку здавлювання статевого члена у його основі або безпосередньо під голівкою.

Суть вправи в тому, що чоловік спокійно лежить на спині, а жінка стимулює його до повної ерекції. Коли він говорить, що готовий доеакуляції, вона припиняє стимулювання і на три-чотири секунди твердо стискає член. Ерекція відразу зменшується, а потреба в еякуляції відступає. Повторення цієї операції вчить чоловіка терпіти і поступово подовжувати період, що передує еякуляції (так звана фаза плато). Здавлювання члена у його заснування чоловік може практикувати і сам, наодинці. Регулярні вправи протягом 2 або 4 тижнів дають хороші результати (від 80 до 98 відсотків). Без керівництва робити це важче, але теж можливо.

Оскільки передчасна еякуляція часто пов'язана з підвищеною тривожністю, при лікуванні її іноді застосовують також антидепресанти, але приймати їх без призначення лікаря не можна.

Будьте здорові та довіряйте своєму партнерові.

За книгою І.Кона «Смак забороненого плоду»

Подробнее..
Категории: Медицина

Психологічні вправи для подолання еректильної дисфункції (імпотенції)

22.06.2015 13:32:57 | Автор: Milenkaya

        Пропоную вашій увазі вправи, я кі допоможуть вам у боротьбі з зниженням еректильної функції. Мастер та Джонсон запропонували для цього спеціальну вправу - чуттєвий фокус. Суть його полягає в тому, щоб навчитися фокусувати свої чуттєво-еротичні сприйняття і відчуття на різних частинах тіла, а нс тільки на статевих органах. Чоловік і жінка вчаться доторкатися друг до друга так, щоб викликати статеве збудження, не торкаючись статевих органів і грудей. Ця захоплююча гра дозволяє їм краще пізнати один одного і випробувати нові чуттєві насолоди.

       При цьому увагу чоловіка переключаеться на жінку, а оскільки статевий акт заборонений, можна не турбуватися про якість ерекції. Через кілька днів таких вправ, які поступово поширюються також на груди і геніталії, чоловік починає знову без особливих зусиль випробовувати ерекцію. Після цього жінка, використовуючи набутий досвід, мастурбує партнера, викликає у нього ерекцію, а потім, не доводячи до еякуляції, дозволяє члену впасти. Ця дражлива гра повторюється кожен сеанс кілька разів. В результаті чоловік перестає боятися втрати ерекції. Крім того, партнери бачать, що можуть доставляти один одному чуттєву радість і без самого статевого акту, просто тілесною близькістю.

       Коли ця мета досягнута, переходять до статевого акту в позиції "жінка зверху". Чоловік не проявляє ніякої активності, тому йому нема про що турбуватися, жінка сама регулює ритм зносин до сумістного задоволення. У центрі уваги - не виконання, а задоволення від сексуальної гри. Коли чоловік відновить впевненість у собі, можна повернутися до інших способів статевої близькості.

      Чуттєвий фокус не тільки усуває розлад ерекції, але також істотно покращує взаєморозуміння пари. Якщо немає органічних уражень, успіх досягається у трьох чвертей чоловіків. Решта вимагають більш складною і тривалою психотерапії.

      Чоловікам, які відчувають труднощі з статевим збудженням, Верні Зілбергелд пропонує наступне психологічна вправа - "повільне розігрівання".

      Навіть найменш сексуальні чоловіки часто отримують в побуті якісь еротичні імпульси - звертають увагу на стрункі ноги зустрічної жінки, оголені груди на екрані ТБ і т. п. Однак ці імпульси, що викликають ерекцію, як правило, швидко забуваються, а вдома нічого не виникає . Тим часом їх можна зберегти в пам'яті та інтенсифікувати.

      Спробуйте замість того, щоб відштовхувати явно непотрібний і невчасний імпульс, посилити його. Дайте волю своїй уяві, уявіть собі, що ви чіпаєте вподобану вам жінку, подумки роздягніть її, уявіть смак її губ, запах тіла, як вона поведеться в ліжку і, т. д. Ця гра уяви триватиме кілька секунд, потім образ почне поступово зникати. Через годину-другу спробуйте, закривши очі, знову уявити собі цю сцену. Через деякий час зробіть це ще раз. А потім підставте в цю, жваву вашою фантазією, картину свою реальну партнерку, уявіть собі, що все це ви робите з нею. Цілком можливо, що повернувшись додому, ви справді захочете. І зможете ...

      Коротше кажучи, панацеї немає. Якщо вам здається, що у вас щось розладналося з ерекцією, не кажіть собі "що поробиш - вік", і не займайтеся самолікуванням, а йдіть до фахівця. Тільки будьте обережні, не піддавайтеся комерційній рекламі і не вірте чудотворцям і самоучкам. Ідіть у солідні спеціалізовані медичні установи.

За книгою І.Кона " Смак забороненого плоду"

Подробнее..
Категории: Медицина

Причини виникнення імпотенції та міфи щодо неї

10.06.2015 12:13:44 | Автор: Milenkaya

Найпоширеніша чоловіча сексуальна проблема – розлад  ерекції (імпотенція), тобто нездатність досягти або підтримувати достатню для задовільного статевого акту ерекцію члена. У США від нього страждають 5 відсотків 40-річних чоловіків і 15-25 відсотків чоловіків старше 65 років. Хоча ймовірність розлади ерекції, природно, зростає з віком, воно пояснюється різними причинами і не є неминучим супутником старіння.

Один з головних чинників - зменшення з віком виробництва тестостерону; за деякими даними, між 48 і 70 роками воно знижується на 30-40 відсотків. Змінюються і його циклічні ритми. У молодих чоловіків пік виробництва тестостерону припадає на ранкові години, завдяки чому чоловік зазвичай прокидається з ерекцією, якій у літніх людей уже немає, проте це не позбавляє їх сексуальної дієздатності. Падіння рівня тестостерону деякі ендокринологи та сексологи називають чоловічою менопаузою або "андропаузи". Психологи включають андропаузи в більш загальний соціально-психологічний феномен "кризи середини життя". Проте всі ці процеси протікають дуже індивідуально, деякі чоловіки їх не відчувають.

Часто (до чверті всіх випадків) розлад ерекції викликають ліки, що приймаються для лікування інших хвороб, а також наркотики. Сильніше за все, більш ніж у половині випадків, знижують сексуальне бажання і засмучують ерекцію анаболічні стероїди, якими захоплюються деякі спортсмени, антиандрогенні препарати і ліки, що містять естрогени. Більш слабким сексуально переважною дією володіють деякі діуретики (сечогінні), більшість антидепресантів, деякі транквілізатори, зокрема, діазепам (валіум), засоби проти епілепсії і деякі інші ліки. Чоловікам, яким прописані ці ліки, слід стежити за своїми сексуальними функціями і в разі будь-яких порушень поставити до відома лікаря.

Сором'язливість чоловіків обговорювати з ким би то не було ці питання і небажання звертатися до лікаря (за даними французьких сексологів, з 800 тисяч чоловіків, які страждають імпотенцією, до лікарів звернулися лише 73 тисячі, менше 10 відсотків!) Ускладнюють своєчасну постановку діагнозу і цілком можливе успішне лікування.

Разом з тим деякі чоловіки перебільшують свої вікові зміни, кажуть "Раніше моя ерекція була більше". На що дружина зауважує: "Дорогий, ти просто її переоцінював". У цих випадках допомагає психотерапія, але обов'язково з участю обох партнерів.

Деякі чоловіки починають в порядку самолікування ковтати гормональні препарати, ефективність яких сумнівна і які можуть спровокувати розвиток раку передміхурової залози. Оскільки визначити причину розладу ерекції може тільки лікар, потрібно відразу ж звернутися до нього.

Якщо лікар не знаходить у клієнта органічних уражень (для молодих чоловіків один з головних показників - наявність ранкових ерекцій, якщо вранці пеніс стоїть - значить, ваш  розлад неорганічного походження), найважливіше - позбутися почуття тривоги і страху, які тільки посилюють проблему: чим більше чоловік намагається, тим частіше його осягають невдачі і тим більше стає його стурбованість.

Тому сексологи починають з того, що тимчасово забороняють статеві зносини, перемикаючи увагу обох партнерів з ерекції на інші способи доставити один одному задоволення.

Якщо у вас виникла проблема такого плану то зверніться до лікаря, а краще спочатку поспілкуйтеся зі своею коханою людиною, бо я кажуть любов’ю можна виліковувати всі хвороби.

За книгою І.Кона " Смак забороненого плоду"

Подробнее..
Категории: Медицина

Что влияет на нашу сексуальность?

09.06.2015 13:26:47 | Автор: Milenkaya

Сексуальная культура -- неотъемлемая часть культуры тела. Все, что способствует физическому здоровью, улучшает сексуальную функцию, все, что плохо для тела, плохо для секса.

Что же нужно делать чтобы повысить свою сексуальность?

В этой статье которая создана по мотивам книги И.Кона « Вкус запретного плода» мы попытаемся ответить на этот вопрос.

Движение, которое повышает общий мышечный тонус организма, улучшает его кровообращение и способствует бодрости духа.

В книге даже приводятся факты по этому поводу: 78 мужчин (средний возраст -- 48 лет), которые вели сидячий образ жизни, в порядке профилактики сердечно-сосудистых заболеваний 9 месяцев интенсивно занимались аэробикой. По мере улучшения общего физического состояния значительно повысилась их сексуальная возбудимость, удовлетворенность, активность. В контрольной группе этого не наблюдалось.

Слишком большие физические нагрузки, например, в профессиональном спорте могут, напротив, понижать сексуальную активность и возбудимость.

Следующий фактор который может влиять на сексуальность это питание.

Переедание делает человека малоподвижным и сексуально невозбудимым. Избыточный вес делает нас ленивыми, кроме того, он уменьшает физическую привлекательность. Поэтому сексологи, как и прочие врачи, настоятельно рекомендуют пациентам следить за своим весом. Существует даже специальная разгрузочно-диетическая терапия.

Конкретные пищевые рекомендации зависят, прежде всего, от намеченной цели: добиться ускорения полового возбуждения -- совсем не то же самое, что сохранить потенцию в пожилом возрасте. Животные белки, мясо и яйца способствуют высокой половой возбудимости. Ганди в своей автобиографии рассказывает, что не мог добиться полного сексуального воздержания до тех пор, пока вовсе не отказался от мясной пищи и не стал питаться горстью орехов. Не случайно периоды религиозных постов были также периодами полового воздержания. Однако интенсивная половая жизнь возможна и при вегетарианском питании.

Народной медициной рекомендуется множество блюд, например, пряностей, действующих как афродизиаки.

Однако в представлениях об этих свойствах много мифологического. Возбуждающая сила приписывалась едва ли не всем пищевым продуктам, форма которых сходна с мужскими гениталиями. В странах Азии особенно чтят в этой связи рога животных (носорога, оленя). Кое-где возбуждающие свойства приписывались бананам, помидорам, картофелю. Достоверных сведений на сей счет мало, ученые предпочитают экспериментировать с химически чистыми веществами, а не с натуральными продуктами питания, в которых чего только нет.

А что же можно сказать по поводу сигарет и алкоголя?

Вредно влияют на сексуальную функцию алкоголь и курение. В малых дозах алкоголь усиливает половое возбуждение, ускоряет эрекцию полового члена. Кроме того, опьянение ослабляет сознательное торможение и самоконтроль, делая человека эмоционально более свободным и раскованным.

Однако в больших дозах и в долгосрочной перспективе алкоголь, наоборот, снижает, даже подавляет сексуальное возбуждение, сокращает продолжительность полового акта, уменьшает интенсивность оргазма и получаемое от него удовольствие. Хронические алкоголики очень часто теряют интерес к половой жизни и страдают сексуальными расстройствами, особенно эрекции.

Еще хуже действует курение. Никотин относится к разряду анафродизиаков, то есть веществ, тормозящих сексуальные реакции. Курение уменьшает сексуальное желание и реактивность. В одном эксперименте группе мужчин показывали эротические фильмы и одновременно давали сигареты, содержавшие разные дозы никотина, причем их эрекции объективно измерялись. Сексуальные реакции мужчин, куривших слабые сигареты, не отличались от реакций контрольной группы, которая сосала конфеты. У мужчин, куривших сильные сигареты, эрекция была замедленной и более слабой. Отрицательно влияет никотин и на протекание беременности у женщин.

Таким образом можна сказать что спорт, правильное сбалансированное питание и отсутствие или свидение к минимуму вредных привычек поможет поддерживать и улучшать ваш сексуальный потенциал. Возможно стоит прислушаться к этим рекомендциям.

 

Подробнее..
Категории: Медицина

Последние комментарии

  • Имя: АЛИНА
    03 октября 2020 | 21:43
    Метт Деймон не был прекрасен ни в 30 ни в 18. Не будет прекрасен и в 80. У него глубоко посажены глаза они некрасивой формы так же как и рот. Но терпеть можно.Подробнее..
  • Имя: Вера Холодофф
    09 2020 | 18:22
    Он был и тем, и другим. Нельзя однозначно судить об этом монархе.Подробнее..
  • Имя: Вера Холодофф
    09 2020 | 18:13
    Он был и тем, и другим. Нельзя однозначно судить об этом монархе.Подробнее..
  • Имя: ермаков
    12 2020 | 20:15
    Старение и омоложение У современной медицины отсутствует возможность правильно оценивать процесс старения и омоложения организма человека, да и самим процессом омоложения наука никогда владеть не будеПодробнее..
  • Имя: сергей
    12 2020 | 14:54
    Если вы понимаете, что вашей потребностью является благотворительная помощь, то обратите внимание на эту статью. К вам обратились за помощью те, кто без вашего участия может лишиться увлекательного деПодробнее..
  • Имя: Ольга
    10 2020 | 17:10
    Фу, какой дешевый хайп на трагедии. С чего она взяла, что ее болезни связаны с аварией? 300 км от Чернобыля - это ни о чем. А ничего, что Киев, треть Украины и Беларуси намного ближе?! Я жила менее чеПодробнее..
  • Имя: Андрей
    07 октября 2019 | 16:40
    "Прекрасное далёко" в СССР пели и так и так. Это чей тогда мозг придумал?Подробнее..
  • Имя: Нешароеб
    08 2018 | 22:01
    Это бред про то, что земля не плоская, чекайте науку!Подробнее..
  • Имя: zakko2009
    18 2017 | 22:48
    В.Шебзухов "Притча о двух волках" читает автор (видео) https://youtu.be/oyO3Qr_ai4c Между Правдою и Ложью, Ведомо лишь Одному, Для чего дана возможность Сделать выбор – самому! ИндПодробнее..
  • Имя: )
    24 2017 | 17:43
© 2006-2020, interestno.ru