Героїзм як явище у сучасній науці

      Героїзм у сучасному світі є важливим критерієм людськості, можливості людини до співчуття та милосерддя, певної жертовності заради іншого. Так як відмічаеться падіння моральних норм та цінностей, то дуже важливим постає питання про вивчення цього феномену. Людство потребує героїчних подвигів, так як це може підняти людські цінності на новий етап розвитку та показати майбутньому поколіню певну стратегію життя.

     Виходячи з того, що феномен героїзму можна розглядати як цілісну багатокомпонентну систему, його дослідження являє собою багатогранний процес осмислення у різноманітних аспектах таких як  філософський, історичний, культурологічний, етичний, естетичний, психологічний, соціологічний та інші.

     Соціально-психологічні аспекти особистості героя широко представлені в теорії про архетипи К. Юнга. У цій теорії дослідник стверджує, що індивіди, які є мотивованими інтрапсихічними силами, образами, походження яких походить з глибин історії еволюції саме і є героями. Це вроджене безсвідоме, містить у собі глибокі корені духовного матеріалу, який й розтлумачує притаманне всьому людству стремління до творчого самовираження та фізичної досконалості.

     За К. Юнгом, архетипом є особливість психічного зрозуміння об'єкта, він завжди колективний, тобто він спільний принаймні для цілих народів чи епох. Архетипи проявляються у вигляді символів (в образах героїв, міфах, фольклорі, обрядах, традиціях) і містять узагальнений досвід своїх предків. До архетипів, характерних для українського етносу, можна віднести такі образи: Берегиня, Лада, Дана, Герой-козак, Кума, Свекруха, Земля-годувальниця, Котигорошко, Лютий змій, а також загальнолюдські образи: Мати, Батько, Мачуха, Воїн-герой, Удатний кінь.

     Про героїзм та героїв висловлюється в зовсім іншому напрямку представник російської дореволюційної соціологічної школи Н. Михайловський.  В його працях «Герой і натовп», «Знову про героя» він зауважує на те, що героєм є та особистість, яка є досить критичною у ставленні до інших та вміюча повести за собою натовп.

    Є. Синицін  наголошує на тому, що сутність поняття героїзм та його пізнання змінювалися, але зберігалася істинна та той образ, який представляв цінність для людей не залежно від їх приналежності до різних часових та культурно-історичних традицій.

    На цьому аспекті наголошують також такі дослідники як Ю. Китаяма та А. Моріс виділяючи при цьому головні риси героя. Вони підкреслюють моральну винятковість героя та виділяючи головні критерії героїзму такі як жертовність, готовність до смерті, надаючи тим самим печатку трагічної долі та підкреслюючи величність духу героя.

   Р. Лук’янова  у своєму дисертаційному дослідженні, яке було присвячене філософії істинності героїзму розкриває ймовірну природу істинності цього поняття. Вона наголошує на тому, що істинність цього поняття визначається за співвідношенням двох вимірів: внутрішнього особистісного різноманіття життя людини в масштабах абсолюту, та зовнішнього – конкретно-історичних умов, де особистісні якості людини слугують прогресу. Також вона виявила, що онтологічна істинність героїзму проявляється в тому, що істинний героїзм є буття, яке є опосередкованим моральним духом всього соціуму, а не тільки окремого класу, касти або іншої групи.

    Неминучими наслідками сучасного гедонізму є егоцентризм і байдужість до загального блага. Між тим, у всі періоди історії існували моральні приклади, які в свідомості народів утверджувались як пріоритетні орієнтири при вихованні нових поколінь. Такими прикладами ставали особистості, які володіли якостями героїв, основною детермінантою яких був альтруїзм і прагнення до загального блага.

    Сучасне суспільство інформаційних технологій виробляє величезну кількість віртуальних героїв, намагаючись заповнити недолік героїзму в реальному житті. Але часто масова культура нівелює той сенс, який вкладався в поняття «герой», і заміняє його новим, нерідко зовсім протилежним, формуючи спотворене уявлення про героїзм. Взагалі, у свідомості сучасної людини, сенс цього поняття досить розмитий, а часто і суперечливий. Тому дослідження героїзму є актуальним і перспективним, особливо враховуючи, що сьогодні в Україні не створена методологічна основа для вивчення цієї проблеми.

    Першими, хто підняв питання про те, що героїзм – це феномен, гідний серйозного наукового вивчення, були філософи-романтики XIX в. Т. Карлейль і Р. Емерсон. Вони вважали, що героїзм надає безпосередній вплив на культурно-історичний процес, бо героям належить провідна роль у розвитку будь-якого народу.

   Потім, вже в ХХ ст., О. Реріх і Н. Реріх сформулювали оригінальну концепцію героїзму, яка мала співзвуччя з ідеями зазначених мислителів, але поміщала дане явище в контекст космічної еволюції людства.

   Дослідник Є. Сініцин вказує на те, що психологія героїзму одночасно стосується низки нерозкритих питань психології особистості, філософських і соціологічних проблем зв'язку особистості із зовнішнім світом, проблеми сенсу життя, явища пасіонарності, історії воєн, історії націй, до яких ці герої належать. Цілісної теорії, яку ми сміливо назвали психологією героїзму в даний час не існує. Можна вважати, що ще не створено відгалуження в різних теоріях особистості, яке відображало б основні поняття героїзму. Не існує також окремої галузі психології, яка б отримала назву психології героїчних вчинків. Існують численні філософські, культурологічні і соціологічні дослідження, що стосуються того чи іншого питання про те, що собою представляє феномен героїзму. Були люди, які вчинили один героїчний вчинок і ввійшли в історію, але були люди, які здійснювали героїчні вчинки безліч разів, їх життя під час війни символізувала героїчний шлях.

   Є. Синіцин наголошує на те, що здавалося б, хоробрість, відвага і мужність такі потужні опори героїзму, що навіть непосвяченому здасться, що цих опор особистості, цілком достатньо, щоб зробити подвиг. Проте в реальності опора тільки на безстрашність, доблесть і мужність виявиться марною тратою сил, якщо в єдності з цими людськими факторами не виступить думка. Втрата думки, і жертви марні. Діяння тоді, стає реальним втіленням героїзму, коли під ним знаходиться широке плато сенсу життя. Ось дві позиції, які відтіняють неоднакові смисли героїзму.

   Інстинкт самозбереження є біологічний інстинкт і тому він ірраціональний. Отже, у непритомному в екстремальній ситуації, що примушує людину до здійснення героїчного вчинку, борються дві потужні, гідні один одного сили: раціональна сила розуму і ірраціональна сила біологічного інстинкту. Герой перед лицем небезпеки відчуває великий мить зосередження, там, де звичайна людина вже не бачить виходу – там герой, перебуваючи на краю безодні, натхненням відчуває – надія є. І коли надія для продовження боротьби повністю вичерпана, і навіть тоді герой не відчуває, що він приречений, тому що одна надія жити в боротьбі трансформується в його свідомості в іншу надію.

    Х. Ортега в своїх роздумах про Дон Кіхота писав, що герой – це особистість, яка бажає, насамперед, бути самим собою, всупереч масі, яка найбільше цього в собі боїться. Маса, незмінно ховаючись від глибинного ядра у своєму внутрішньому світі, не бажає отримати своє «Я» на поверхню свідомості. Будучи вірною рабою необхідності і реакцій на цю необхідність, маса, ніколи першою не повстане проти узаконеного раніше товариством порядку речей. І тому цей порядок буде правити суспільством, поки не прийде герой.

   Х. Ортега говорить про явище героїзму як про біологічний інстинкт, оригінальний погляд іспанського вченого важко не прийняти тезу, що відображає глибинний джерело героїзму. Внутрішня сила, яка присутня у героя, витісняє інстинкт самозбереження і слідом за ним зникає страх смерті. Ніхто ще не довів, що героїзм можна розглядати як біологічний інстинкт, але ніхто не довів, що ця теза Х. Ортеги не відповідає природі людини.

   Англійський філософ Д. Юм знайшов нові смислові відтінки цього рідкісного явища в людському житті, коли в одному із своїх трактатів він дивує читачів незвичайними смисловими зв'язками між далекими поняттями. Він проводить паралель між героїзмом та такими рисами особистості як гордість та самоповага.

   Психолог С. П’юрі, наприклад, наприклад, пропонує виділяти три типу відваги. Перший - фізичний героїзм, коли людина ризикує життям або здоров'ям заради високих цілей. Другий тип - моральний героїзм, коли людина йде наперекір загальноприйнятим нормам і правилам. Характерний приклад – герой п'єси Олександра Гельмана «Протокол одного засідання» (і знятого за нею фільму «Премія»), який вимагає не преміювати його бригаду, оскільки премія не зароблений. І нарешті, героїзм вітальний. Він передбачає подолання людиною власних фізичних або психічних недоліків (фобій, залежностей), навіть без особливих наслідків для оточуючих.

    Психолог Ф. Зімбардо теж не схильний пояснювати героїзм рисами характеру. Він вважає, що героїзм має більше відношення до середовища, ніж до особистості, і, якщо створити потрібні умови, багато будуть вести себе як герої. Ф.Зімбардо керує освітнім проектом «Уявити себе героєм». Його мета – переконати дітей і підлітків, що героїзм – не доля обраних (героїв в античному розумінні), що героєм може – а в інших ситуаціях і повинен стати кожен.

    Отже, можна зробити висновок, що феномен героїзму можна розглядати як цілісну багатокомпонентну систему, його дослідження являє собою багатогранний процес осмислення у різноманітних аспектах таких як  філософський, історичний, культурологічний, етичний, естетичний, психологічний, соціологічний та інші.

Література

1. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.
2. Льовочкіна А.М. Етнопсихологія Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 144 с. — Бібліогр.: с. 139–140. 
3. Синицын Е.Некоторые философские аспекты понятия героїзм http://www.s-genius.ru/vse_knigi/pokrishkin_fil_geroism.htm (http://www.s-genius.ru/vse_knigi/pokrishkin_fil_geroism.htm)
4. Соколова Б.Ю. Феномен героизма как предмет научного анализа http://www.shield-of-culture.org/viewtopic.php?f=9&t=174 (http://www.shield-of-culture.org/viewtopic.php?f=9&t=174)
5. Философия истинности героизма Лукьянова Рушания Абдурахмановна
6. Юм Д. О национальных характерах. — СПб., 1992.
7. Юнг К. Об архетипах коллективного бессознательного // Вопр. философии. -- 1988. -- № 1

Сейчас читают

• Обожаю работать по праздникам

• Можно ли построить нормальные отношения с женщинами, у которых есть дети?

• Как я встретил вашу маму. Версия деревенская

• Сделайте мне локти

• Сколько лет копью?

• Как грубо!